«Може, й у тебе він був? Той самий, який твій і назавжди єдиний?…»

 

– А правду кажуть, що колись ти була вродлива, неначе богиня?

– Так, – засміялася стара, і очі її засяяли від спогадів, – Була гарна… Кажуть, навіть дуже. Відганяла шанувальників, як настирливих мух. А ще була добра і розумна, і щедра, і вірна.

– Що ж тоді твій чоловік пішов від тебе до іншої? Невже вона була краща за тебе?

– Краще, гірше? Хіба це так важливо, дитино? Просто вона мала те, чого в мене ніколи не було і бути не могло.

– Що ж це таке?

– Він належав їй, розумієш? А вона йому. Вони були так створені Богом. Відразу разом. Одночасно. Таке буває. Навіть не в цьому житті, а колись дуже давно ще тисячі років тому вони впізнали в одне одному самі себе. Це найсильніше з усіх тяжінь. Ніщо на світі не може стати на шляху цього, ні краса, ні влада, ні слава, ні багатство. Тут навіть смерть безсила. Померши, вони народжуються знову, щоб шукати і знайти одне одного, і бути разом, доки знову не перестануть битися їхні серця. Це така вічна гра. Ніхто не знає, де в неї початок і де кінець. У неї грають наосліп, плутаються, помиляються, божеволіють. Але раптом зустріч трапляється, впізнавання відбувається, і все минуле, всі перешкоди у них на шляху розвіюються, як дим.

– Ти ніби знаєш, про що говориш? Може, й у тебе він був? Той самий, що твій і назавжди єдиний?

– Був. Але в цьому житті його не знайшла.

Related Post

Коли ми бачилися втрьох, від неї завжди віяло якимось холодом, ніби вона у всьому шукала собі якусь вигодуКоли ми бачилися втрьох, від неї завжди віяло якимось холодом, ніби вона у всьому шукала собі якусь вигоду

Нещодавно не стало мого тата. У мене був багатий батько, для якого гроші ніколи не були проблемою. Він вів успішний бізнес, купував нерухомість та жертвував багато коштів на благодійність. Тато