– Може тобі ще й уклонитися? – гонорово спитав зять. – Міг би і знижку рідні зробити

Я світився від щастя: тепер я можу нарешті піти з посади слюсаря, що набридла мені за десять років, ще й зарплатня була мізерна.

Причина була проста: я мріяв про свій бізнес і таки наважився його відкрити!

Зайнявся я не чимось особливим, а ремонтом побутової техніки. Я з юності був на всі руки майстер і часто лагодив родичам, у вільний від роботи час, холодильники, телевізори та пральні машинки.

Тому, коли виникли проблеми на роботі, я вирішив відкрити свою майстерню з ремонту побутової техніки.

Приміщення знайшлося досить швидко, і вже за два тижні я повністю поринув у роботу. Якщо перед відкриттям я боявся, що клієнтів не буде, то потім зрозумів, що даремно так думав.

Щоб встигнути виконувати всі замовлення вчасно, я навіть взяв на роботу ще одну людину.

Спочатку я запропонував підробіток чоловікові сестри, але той відмовився, сказавши, що йому і так вистачає, чим зайнятися.

Його відповідь трохи здивувала мене, оскільки я чудово знав, що Сергій близько пів року ніде не працював.

Через два місяці до мене подзвонила сестра Вікторія. Для галочки вона спитала, як у мене справи й, не дослухавши мене, перейшла до найголовнішого.

– Вітя, у нас пральна машина зламалася. Можеш подивитись? – попросила вона.
– Після роботи тільки можу заїхати, годині о дев’ятій…

– Ні, о дев’ятій нас не буде, давай або о сьомій, або о десятій, – запропонувала свій варіант Віка.

Проте я був змушений відмовитись, бо їхати на інший кінець міста, або стирчати годину біля під’їзду, я не хотів.

– Ну дякую, – ображено пробурчала вона і кинула слухавку.
Наступного дня, як ні в чому не бувало, вона знову зателефонувала мені з тим самим питанням.

Цього разу ми вмовилися зустрітися о восьмій вечора. На превеликий мій жаль, у призначену годину Віки не виявилося вдома.

Мені довелося ще пів години стирчати в машині біля під’їзду і чекати на приїзд сестри.
– Чого такий невдоволений? – пирхнула вона, побачивши досаду на моєму обличчі.

– Хотілося б не чекати на тебе біля будинку, – з осудом зітхнув я. – Справ і без того купа.
– Встигнеш усе зробити, – посміхнулася сестра і поманила мене за собою до хати.

Я оглянув зламану пральну машинку та виніс вердикт: ремонт обійдеться у півтори тисячі.
– Це тільки за деталь, – сказав я, натякаючи, що за свою роботу не візьму жодної гривні.

– Чого так дорого? Невже для рідної сестри знижки не буде? – лукаво примружилася Вікторія, бажаючи збити ціну.

– Віка, я ж говорю, що це ціна деталі. Її треба замовляти й, за неї треба платити, – знову почав пояснювати я.

Однак сестра ніби не почула мене. Вона ображено відстовбурчила губу і насупилась.
– Гаразд, замовляй, – невдоволено пробурчала Вікторія. – Коли машинку зможеш забрати?

– Де твій чоловік? Допоміг би мені, я один її не віднесу, – Я поцікавився з приводу зятя.
– У друзів він. Сам завтра тобі машинку привезе…

Наступного дня, ближче до вечора, я зрозумів, що Сергій так і не привіз обіцяної пралки.
Я зателефонував сестрі та поцікавився, чи чекати мені сьогодні пральну машинку.

– Сергій сказав, навіщо її возити, якщо ти в нас можеш відремонтувати. Купи деталь і постав у квартирі, – байдуже відгукнулася Вікторія.

– Ні, привозьте, там потрібно буде зварювання виконати, – пояснив я сестрі.

Сестра невдоволено пирхнула і сказала, що порадиться з Сергієм з приводу того, чи потрібен їм такий ремонт, чи ні.

Ближче до ночі Віка повідомила мені про те, що за пів години чоловік привезе пралку на ремонт.
– Приїдь у майстерню, щоб Сергій на тебе не чекав, – роздратовано промовила жінка.

Я стиснув зуби. Сестра своїм неймовірним нахабством і пофігізмом починала мене злити.
– Протягом дня не можна було це зробити? Мені через все місто тягнутися! – обурено промовив я.

– Хто винен, що ти поскупився і зняв в оренду приміщення у чорта на паличках, – уїдливо засміялася Віка.

Я зустрівся із зятем за годину біля своєї майстерні. Було видно, що Сергій невдоволений тим, що йому довелося везти пралку серед ночі.

– Всі питання до дружини, – не бажаючи слухати моє скиглення, сухо відповів чоловік.
Наступні кілька днів я допізна залишався в майстерні й лагодив пралку сестри.

Віка дзвонила мені щодня і питала, коли вона отримає назад свою машинку.

Ближче до кінця тижня я зателефонував до сестри й повідомив про те, що зять може приїхати за пралкою.

– Півтори тисячі за деталь, – ще раз нагадав я сестрі, знаючи, як вона неохоче любить повертати борги.

Кілька разів мені доводилося з нею стикатися, і я знав, що якщо Віка не віддала гроші одразу, чекати потім уже не варто.

За три години Сергій приїхав за своєю пралкою. Я зголосився особисто віддати машинку і, побачивши зятя, спитав про гроші.

– Які ще гроші? – скривився чоловік. – Віка мені нічого не казала. Ти що з рідної сестри гроші просиш? Капець… взагалі ніякого сумління немає…

– Слухай, ти вважаєш, що я за свої гроші повинен деталі купувати? Я й так за роботу нічого не взяв, – обурився я.

– Ну, може тобі ще й вклонитися? – гонористо спитав Сергій. – Міг би й знижку зробити, ти ж знаєш, що у нас зараз напружено з грошима. Я не працюю.

– Я тебе кликав до себе, ти відмовився, а підшукувати тобі потрібну роботу я не збираюся, – сердито промовив я. – Як і відривати від своєї родини.

– Пралку давай, потім розберемося, – гаркнув зять.
– Гроші! – Я простяг руку.

– Потім віддамо, немає поки нічого, – пробурчавши, скривився він.
– Потім і пралку забереш, коли гроші будуть!

– Гониш чи що? – нервово засміявся Сергій. – Де ми пратимемо?

– Не знаю, мені взагалі байдуже. Шукай гроші, – спокійним тоном відповів я. – Віддам машинку лише після того, як віддасте гроші за деталь!

Зять зневажливо глянув на мене і, розвернувшись, вискочив із майстерні.

З’явився він знову за пів години. Мовчки простягнув мені гроші й, так само мовчки, отримавши свою пралку, пішов геть.

Щоправда, за ці кілька хвилин Вікторія встигла відправити мені купу повідомлень зі звинуваченнями в жадібності.

Наприкінці вона зробила приписку про те, що більше не хоче нічого знати про мене, та мою родину. Оце так полагодив пралку! Невже вони не розуміють, що деталі я власноруч не клепаю?

Не дарма кажуть, що з рідними ніяких товарно – грошових відносин! Знав же! Ви теж вважаєте, що я мав відремонтувати пралку сестри власним коштом?