Не знаю, чому сестра чоловіка вирішила, що ми з нею найкращі подружки. Приводу я їй не давала, ініціативи у спілкуванні не виявляла, від пропозицій спільного дозвілля відмовлялася.
Ми з нею бачилися у двох випадках: у свекрухи, або за забаганки чоловіка.
З моменту знайомства і до дівич-вечора, що відбувся незадовго до нашого весілля, сестра чоловіка не давала мені спокою.
То колірні рішення для нашого весілля скидала, то фасони суконь мені надсилала, то радила, яку сукню мені купити.
Я їй не відповідала, бо мені вона не приємна. А ще, мені неприємний її чоловік. Я здатна деякий час перебувати в одному приміщенні з цими людьми, але, не більше.
Перед нашим весіллям, мій наречений покликав чоловіка сестри на парубочий вечір. Сестра мого майбутнього чоловіка теж намилилася на дівич-вечір, хоча я її туди не кликала.
Вона зателефонувала, запитала про дату, формат та одяг. Подзвонила і запитала таким тоном, ніби я сама особисто її вмовила побувати на цій вечірці.
– Не пригадаю, щоб я тебе запрошувала.
– Не запрошувала, та як без мене?
– Якось без тебе.
– Зрозуміла, – сказала вона, і кинула слухавку.
Чоловікові одразу два дзвінки надійшло: від чоловіка його сестри, і від матері. Чоловік їм сказав, що свято моє, вирішувала я, він до цього не має стосунків, тож домовлятися за сестру не стане.
Йому сказали, що це неправильно: якщо один із пари йде, то й другого звуть. На весілля, на день народження – так, зазвичай звуть. Дівич-вечір – інша справа. Це посиденьки у колі подруг, якою сестра чоловіка не є.
Раз їй не довелося побувати на дівич-вечорі, вона притяглася на парубочий вечір разом зі своїм чоловіком. Їх досить швидко звідти виставили на підставі зміни місця дислокації.
На весілля сестра прийшла. Її кликав мій чоловік, я тут йому не указ, я не просила, щоб він не кликав людей, які мені не подобаються.
На весіллі вона трималася від мене якомога далі. Дійшло нарешті, що ми не подружки, й ніколи ними не станемо. У соцмережах вона мене переслідувати перестала.
Зараз мої стосунки із сестрою чоловіка якраз такі, як я й хотіла: перетнулися, привіталися, попрощалися.
Жодної купи інформації про людей, яких я не знаю. Жодних безглуздих нездійсненних планів, наприклад, про спільну парну поїздку на відпочинок.
Ніякої балаканини про зовнішність. Жодних розповідей про колишніх чоловіків.
Нині – все ідеально! Так, як має бути. Що думають чоловік та його мати, не знаю і знати не хочу. Вони люблять її, нехай спілкуються, якщо хочуть, а мене зараз все влаштовує.
Можливо це не по-людськи, але – це точно не суперечить моїм бажанням! Ні перед ким прогинатися я не зобов’язана! Я слушно міркую, чи перегинаю палицю?
