Можливо, я колись і буду шкодувати

Часто таке трапляється, що люди похилого віку починають шкодувати про прожите життя. Думають, як могли провести його краще, в якісь моменти вчинити по-іншому, щоб все склалося краще. Тому і вмовляють своїх дітей не робити таких помилок.

Я вирішила замість зламати всі стереотипи. Буду на старості років жити для себе. Адже все життя присвятила своїм дітям, чоловікові і онукам. Відразу після школи вийшла заміж. Згодом в родині з’явилися діти. Так і не було часу на себе. Приділяла майже весь свій час сім’ї.

А зараз, коли вже мені сімдесят з хвостиком років, мене ніхто і бачити не хоче поруч. Діти вже в моїй квартирі відчувають себе, як ніби це їх. Мене, таке відчуття, вже поховали.

Рідний син, без мого дозволу, поселив у моїй квартирі онука з його дружиною. Їх моя думка давно вже перестала цікавити — у знак вдячності на витрачені роки їх виховання.

Тому я вирішила відсудити свою квартиру у дітей. І мені зовсім за це не соромно. Хоча мені і під вісімдесят, зі здоров’ям все добре. І дуже хочу прожити останній період свого життя для себе.

На мене звичайно образилися всі мої родичі. Почали навіть суд вести, але завдяки моєму чоловікові я змогла забрати квартиру. Також виселила свого онука з дружиною з моєї власності.

Змінила все замки на дверях для заспокоєння душі. Звичайно, квартира залишиться після моєї смерті дітям. Але поки я жива, хочу насолодитися моментами, яких так не вистачало протягом життя. Адже багато дорогоцінного часу було витрачено даремно.

Всі мої подружки хоч і шоковані, але відкрито підтримують таку позицію. У них не достатньо сміливості вчинити так само, але діти на них повісили правнуків, не цікавлячись, важко їм чи ні.

Я дуже шокована, що вони себе настільки не люблять. На мою думку, не поважають себе і свого часу, який можна витратити хоч на старості років на себе. Можливо, я колись і буду шкодувати про даний своєму рішенні. Але поки я жива і можу сама за себе відповідати, хочу відпочити душею і тілом. Не думати про когось.