– Тобто квартира ваша простоюватиме? Я вірно розумію? – Стиснувши губи в тонку лінію, спитала свекруха.
Оксана кивнула, хоча питання Ксенії Семенівни одразу їй не сподобалося.
– Так, але не зовсім простоюватиме. Ми з Іваном спочатку зробимо там невеликий ремонт, а потім уже вирішимо решту питань.
Ксенія Семенівна перевела погляд на сина.
– Ваню, а навіщо вам ремонт у квартирі, де ніхто жити не збирається? Гроші зайві з’явилися?
Іван нервово покрутив телефон у руках і відповів, не дивлячись на матір:
– Мамо, ми хочемо потім знайти мешканців. Квартира у хорошому районі, її можна здавати. Гроші за оренду пускатимемо на іпотеку за другу квартиру. Так багато хто робить.
Оксана бачила, як невдоволено хмуриться свекруха. Ксенія Семенівна підібгала губи, ніби рахувала в голові чужі гроші. Оксані це одразу не сподобалося. Яке відношення свекруха мала до їхньої квартири?
Ксенія Семенівна раптом ляснула в долоні.
– Я придумала! Навіщо вам здавати квартиру чужим людям? У мене є чудовий план. Владці ж житло потрібне!
– Вона з Ігорем по чужих квартирах тиняється, господарі то ціну підіймають, то з’їхати просять. А тут квартира сімейна. Їй буде спокійно, у вашій квартирі житиме надійна людина і всім буде добре та зручно.
Оксана зауважила, що Ваня мовчав. Він не дивився на матір, нервував і виглядав так, наче хотів опинитися на іншому континенті.
– Ксеніє Семенівно, а Влада зможе платити оренду? – Запитала Оксана. – Район у нас добрий, квартира буде після ремонту. Ціна за оренду буде вищою за середню. Ми не просто так це затіяли, нам іпотеку треба закривати!
Ксенія Семенівна різко обернулася до Оксани.
– Яка оренда? Ти з Влади гроші брати зібралася? Із сестри свого чоловіка? Оксано, як у тебе язик повернувся таке сказати? За світло та воду платитиме і нормально!
Оксана стійко витримала її погляд. Ксенія Семенівна подивилась на Івана.
– Я в тобі дуже розчарована, сину. Гаразд Оксана, вона мені чужа жінка. Але чому ти не подумав про сестру? Чого ти мовчиш?
Оксана здивовано підійняла брови. Значить, ось як? Пустити Владу у квартиру вона зобов’язана, бо сім’я. А відмовила, чи поставила незручне запитання, – то одразу чужа. Дуже зручна логіка виходила у Ксенії Семенівни.
Свекруха тим часом продовжувала тиснути на сина:
– Ти ж мій син! Ти брат Влади! Чому про сестру зовсім не думаєш? Тобі начхати, що вона половину зарплати на оренду віддає?
– Хіба я тебе так виховувала? Я вчила вас дбати один про одного! Що ти на мене дивишся, як на недруга народу? Я маю рацію і ти це знаєш, синку!
Іван потер долонею потилицю і глянув на Оксану. Ну, звичайно, приймати дорослі рішення в цій сім’ї має вона. Вона рішуче подивилася на свекруху.
– Квартира у нас із Ванею спільна, Ксеніє Семенівно. Тому я теж маю право голосу. Нехай я й чужа!
Ксенія Семенівна недобре примружилася.
– Іване, ти відповіси матері, чи так і ховатимешся за спиною дружини? Ти що, підкаблучник?
Іван повагався, потім таки заговорив:
– Мамо, нам треба подумати. Ми з Оксаною вирішили здавати квартиру та частину грошей відправляти на іпотеку. Це серйозне питання. Нам треба все обміркувати.
Ксенія Семенівна підвелася з місця.
– От і думай! Тільки недовго думай, Іване. Сестрі твоїй важко, і ти повинен їй допомогти. Не про сусідку ж йдеться, а про твою рідну сестру! Не забувай!
За хвилину вхідні двері зачинилися, і вони залишилися у квартирі вдвох. Оксана дивилася на чоловіка та чекала. Він мав сказати хоч щось. Але Ваня мовчав, і вона не витримала:
– І? Що ти збираєшся робити? – різко спитала Оксана.
Іван лише мовчки відвів погляд.
Оксана підійшла до вікна, нервово посмикала край штори, потім різко розвернулася і повернулася до столу. Її всю трясло від обурення.
Ксенія Семенівна, як ні в чому не бувало, розпорядилася їхньою квартирою, перетворивши її на «рятувальне коло» для Влади.
Прийшла та просто поставила сина перед фактом. А від Оксани, мабуть, очікувалося, що вона стоятиме поряд, усміхатиметься та вдячно киватиме.
– Ти хоч пам’ятаєш, що ми купили цю квартиру за свої гроші? – сказала вона. – Нам ніхто не допомагав. Ми її купили самі!
– Я все це пам’ятаю, – тихо відповів він.
– Чудово! Добре, що пам’ятаєш. Тоді ти маєш розуміти, що твоя мати та Влада до цієї квартири не мають жодного стосунку. І ми не повинні входити в чуже становище власним коштом!
Іван схопився, перегородивши їй шлях до столу. Оксана спробувала відсторонитися, але він притяг її до себе, міцно обійнявши.
– Я просто не знаю, як відмовити матері, – зізнався Ваня. – Все життя я звик допомагати, а вона вміє так натиснути на совість, що потім почуваєшся винним. Але я не хочу пускати сюди Владу. Справді не хочу.
Оксана підвела на нього погляд. Їй відчайдушно хотілося вірити, що він каже щиро, а не просто намагається погасити сварку. Вона пирхнула.
– Так, це буде не просто пояснити твоїй мамі.
Розмову із Ксенією Семенівною вони вирішили відкласти. Оксана розуміла, що свекруха ще повернеться до цієї теми, але того вечора сил на нові розбірки не залишилося. Вони згорнули це питання до переїзду і зайнялися справами.
Речі збирали потроху. Оксана підписувала коробки, Іван розбирав шафи, потім вони перевозили усе партіями у нову квартиру.
З кожним разом порожня старенька однокімнатна здавалася все менше. Тут вони прожили кілька років, але тепер Оксана дивилася на тісну кімнату і не розуміла, як вони поміщалися…
…Нова квартира зустріла їх простором та світлом. Три кімнати, велика кухня, вікна на різні боки. Після однокімнатної клітки ця квартира була палацом. Їх з Іваном власним палацом…
…На третій день після переїзду, коли у квартирі ще стояв легкий хаос із нерозпакованих коробок, у двері несподівано подзвонили.
Оксана, чортихаючись про себе, пішла відчиняти, сподіваючись побачити кур’єра, але завмерла, щойно повернула ключ.
На порозі, як ні в чому не бувало, стояла Ксенія Семенівна. Поруч із нею Влада притискала до себе маленького Ігоря.
Оксану наче крижаною водою облили. Вона міцніше вчепилася в край дверей, намагаючись приховати тремтіння в голосі:
– Ви… що ви тут робите? – Видавила вона, дивлячись на непроханих гостей. – Ми, здається, не планували зустрічі. І точно нікого не звали. Ми на коробках живемо ще, якщо що.
Ксенія Семенівна, не чекаючи запрошення, рішуче зробила крок у квартиру. Влада тінню ковзнула слідом, сильніше притискаючи до себе сплячого Ігоря. Оксана, відчуваючи, як усередині закипає глухе роздратування, зачинила двері та пішла за ними у вітальню.
Іван сидів на підлозі, оточений книгами. Побачивши матір, він підняв голову, і його обличчя миттєво посіріло.
– Мамо, а… – почав він, але голос його здригнувся.
– Ага… Бачу, освоїлися вже, – відрізала Ксенія Семенівна. – А сказати, що переїхали, мабуть, забули? Подумали, мати не впізнає?
Оксана зупинилася у дверях:
– Ми до ладу ще не влаштувалися. Речі навіть не розібрали. Не до гостей було, – викарбувала вона.
– Мене це мало цікавить, – свекруха вп’ялася поглядом в Оксану. – Друга квартира ж пустує! Чому мовчали? Владі настав час з’їжджати. Давай ключі!
Оксана перевела погляд на Владу. Вся її поза – опущені плечі, пригнічений вигляд – кричала: «Я тут ні до чого, це все мама, я просто жертва».
– Які ключі? – Іван нарешті підвівся.
– Від однушки, – поблажливо сказала Ксенія Семенівна. – У Влади термін оренди виходить за три дні. Або платити ще за місяць, або надвір. Ти хочеш, щоб сестра останні гроші чужим людям віддала? Давай ключі, не тягни!
Оксана глянула на чоловіка. Іван опустив очі, підбираючи слова, які нікого не зачеплять. Оксана вирішила взяти справу у свої руки.
– Влада в тій квартирі не житиме, – голос Оксани пролунав несподівано твердо, навіть для неї самої.
Ксенія Семенівна різко обернулася до неї.
– У сенсі? Ти зовсім совість втратила? Тобі гроші важливіші за сім’ю? Рідну сестру чоловіка на вулиці залишити готова заради зиску?
– Мамо, годі, – сказав Іван. – У Влади є квартира. Орендована, але є. Ми з Оксаною ту квартиру купили самотужки. І ти не маєш права нею розпоряджатися!
– Влада одна! – закричала Ксенія Семенівна. – У неї немає чоловіка, треба тягнути дитину, а аліменти копійчані! А ви сидите тут на грошах і шкодуєте якусь смердючу квартиру?!
Оксана зірвалася першою:
– А нам хто допоможе? Ви про це подумали? Ми взяли цю квартиру, щоб розширюватись заради майбутніх дітей.
– Однушка нам потрібна для покриття платежу іпотеки! Ми не можемо її просто подарувати Владі, тому що вам так зручно! Хто нам допоможе за кредит платити? Ви?
Влада схлипнула і притиснула Ігоря до себе.
– Гаразд, нехай мене тобі не шкода, – сказала вона. – Але ж його? Тобі й дитину не шкода?
Це була дешева маніпуляція і відповідати на неї Оксана не збиралася. Іван узяв Ксенію Семенівну під лікоть і повів до виходу.
– Якщо ви не можете просто порадіти за нас, нам нема про що говорити. Терпіти таке нахабство ми більше не будемо!
– Іване! – Вигукнула мати, намагаючись вирватися. – Ти матір із хати виганяєш?
– Я просто прошу вас усіх піти, – сказав він.
Влада пішла за матір’ю, схлипуючи дорогою. Ксенія Семенівна ще щось говорила про невдячність та кревність, але Іван практично виштовхнув їх та зачинив за ними двері.
Оксана його міцно обійняла та погладила по спині.
– Я розумію, як тобі було складно.
Іван притиснув дружину до себе.
– Так. Але коли ти сказала про наше майбутнє та дітей, я зрозумів, що більше не можна бути м’яким. Я зробив це заради нашої родини.
Оксана ще міцніше пригорнулася до чоловіка і видихнула. Здається, вони відстояли своє право на щасливе майбутнє. Тепер залишилося тільки розібрати речі – й початок буде покладено…
А ви що скажете з цього приводу? Залишайте свої думки в коментарях, підтримайте автора вподобайками!
