Ми любимо одне одного, але життя чинить нам перешкоди. Розлучатися з ним я не хочу, але перспектив ми не маємо

Ми познайомилися 6 років тому на роботі, коли його призначили моїм начальником. Мені тоді було 23 роки, а йому 29. На той момент Віктор був одружений та мав двох дітей. Не відразу, але поступово я закохалася у нього. У нас був зв’язок, але я вважала, що це нічого не означає. У мене не було планів руйнувати його сім’ю.

Через рік я вийшла заміж за молоду людину, яку я не любила, просто щоб створити сім’ю, щоб припинити все з Віктором. Віктор просив мене не одружуватися, але я зробила по-своєму. Майже одразу після весілля я дізналася, що матиму дитину від чоловіка. Через 2 місяці Віктор пішов від дружини та подав на розлучення.

Він просив мене бути з ним, казав, що любить. Але я відмовилася, бо чекала дитину. Віктор звільнився з роботи, і я перервала з ним будь-яке спілкування. Було важко. З чоловіком я не почувалася щасливою, але до народження дитини ми жили нормально.

Після стало важче. Через деякий час я подала на розлучення. Згодом довелося пережити багато — суди, голод з дитиною, проблеми. Колишній чоловік повністю відмовився від дочки.

Восени минулого року мені зателефонував Віктор. Тоді він остаточно розлучився із дружиною, став жити один, допомагає дітям. Я довго не могла наважитися на цю зустріч із ним. Але ми зустрілися та вирішили бути разом. Вперше за цей час я відчула себе щасливою.

Нам дуже добре разом, спокійно, ми розуміємо одне одного. Він добре ставиться до моєї дочки, ми познайомили дітей. У майбутньому він не планує зі мною розлучатися, хоче одружитися та створити сім’ю.

Але знову нам не щастить, тому що немає можливості розв’язати питання із житлом. Ми живемо у різних містах, не сусідніх. У нього трикімнатна квартира, в ній, крім нього, живе ще колишній чоловік матері. Ми могли б переїхати до нього, але це неможливо, тому що, поки я працюю, мама допомагає з донькою, вона часто у батьків.

У мене жити неможливо повноцінно, бо вся моя квартира 17 метрів, як студія. Дуже тісно навіть удвох, а втрьох так взагалі. Я дуже хотіла б обміняти свою квартиру, але в мене немає грошей.

Віктор пропонує продати свою дачу, щоб зробити початковий внесок на іпотеку, а далі жити в новій квартирі та платити.

Тут проти моя мама, вона переконує не робити цього, тому що квартира буде навпіл, а потім половина відійде дітям Віктора, і я залишуся на старість років на вулиці.

Говорити вкладатися можна тільки в те, що твоє і дістанеться твоїй дитині. У такому разі я не бачу виходу із ситуації. Ми любимо одне одного, але життя чинить нам перешкоди. Розлучатися з ним я не хочу, але перспектив ми не маємо.