Я справді готова доплачувати за вагон без дітей. Чому я маю платити за те, щоб мене дратували?

Хочу розповісти про дорожні неприємності, тільки не про грубих таксистів та хамів у маршрутках, а про потяги. Десь прочитала, що люди готові доплачувати за вагони без дітей, і я також погоджуюся. У межах розумного, але безумовно готова.

Ось уявіть. Я їду з півночі на південь, із вахти додому, три дні. Купе є купе, і, попри те, що начебто й окремий простір, а все одно все поряд. І якщо я беру купе, щоб не бачити брудні шкарпетки в обличчя і не слухати чужі розмови (а вони неминучі у вагонах, і не кажіть мені, що в поїздах не можна пити). П’ють і у фірмових поїздах, посміхаються та п’ють. Люди їдуть із вахти додому, вони просто не можуть без цього.

Правда, не тільки я одна така розумна і хочу спокою. Батьки з дітьми теж не хочуть слухати розмови та бачити брудні шкарпетки. Так от і опиняємось у купейному вагоні – я і купа дітей. А так хочеться відпочинку.

Чомусь вважається, що раз я жінка, значить, зрозумію і не буду злитися, коли дитина захоче спочатку по-маленькому, потім поїсти, потім помалювати, потім пострибати на ліжку, потім відкрити-закрити двері разів п’ятдесят, щоб подивитися, як вона засувається, потім знову поїсти, потім покапризувати, коли пройшла тітонька з іграшками, а мама нічого не купила.

Ні! Я хочу просто полежати спокійно та почитати книгу. Подивитися фільм (у навушниках, зауважу). Та просто полежати без того, щоб вуха піддавалися впливу дитячих звуків. Але матусі цього не розуміють. Я ж жінка. Значить, усміхаємось і махаємо.

Біготня вагоном з ранку до ночі — окрема пісня. Дітей не втримаєш три дні під замком, я розумію, але чому вони не можуть збиратися в одному купе і кричати всі разом, поки інші люди сплять? “Ну це ж діти”.

Окей, але здебільшого це діти, які вже розуміють людську мову. Хіба їх не можна приструнити? В результаті я плачу не за те, щоб не бачити брудні шкарпетки, а за те, щоб слухати нескінченний тупіт ніг, вереск і плач.

Я справді готова доплачувати за вагон без дітей. Просто хочу, щоб мій особистий простір не порушував ніхто. Хочу подорожувати та насолоджуватися, наскільки це можливо, поїздкою нашою країною.

Але все це може запросто зіпсувати натовп дітей. І тоді це вже не поїздка, а три дні стримуваного роздратування. А чому я маю платити за те, щоб мене дратували?