Ми не сказали Денису та Маші, що підозрювали їх у крадіжці, але осад сорому залишився дос

Захотілося написати про добрих людей. І вибачитися за те, що я подумав про них погано. А сталося ось що.

Поїхали ми з дружиною та донькою на свята до тещі до іншого міста. Їхали міжміським автобусом. Дорогою познайомилися з попутниками Машею та Денисом. Розговорились, обмінялися телефонами. Їхати треба було з пересадкою у тому місті, де наші нові знайомі жили. Вийшли, до іншого автобуса часу багато. Походили містом, з’їли морозива, а коли знову прийшли на автовокзал, 6-річній доньці стало погано – вона отруїлася. Що робити? Викликали «швидку» та вирушили до лікарні. Там Настю оглянули та призначили лікування. Потрібно йти за ліками. Кинулися, а гаманця в сумці в дружини-то і немає (морозиво я купував за дрібницю з кишені).

Становище жахливе. І тут, уявіть, сталося перше диво — лікарі-добрі люди, бачачи, як дружина розплакалася, пішли нам назустріч і всі потрібні ліки надали коштом лікарні. Ліків, щоправда, було небагато, але все одно купити їх було нема на що.

Ми з Ірою, з дружиною, трохи заспокоїлися, почали аналізувати ситуацію та вирішили, що гаманець вкрали наші нові знайомі Маша та Денис. Ми в автобусі тільки з ними спілкувалися – більше нема кому. А номер їхнього телефону теж, як на зло, дружина поклала до гаманця. Втім, ми вже не вірили, що це справді їхній номер.

Доньку залишили поки що в лікарні і за порадою лікаря пішли подавати заяву про крадіжку. Надії, звичайно, мало, але чого не буває – раптом знайдуть. Йдемо, сваримося потихеньку на того, хто перший з попутниками познайомився. І раптом з невідомого номера дзвінок на мобільний надходить. Беру слухавку, а це Денис дзвонить. Виявляється моя Ірина, коли записала номер телефону і поклала його в гаманець, сама ненароком випустила його і той упав під сидіння автобуса. А водій, прибираючи в салоні, знайшов і зателефонував за номером, записаним дружиною, Денису. Той одразу ж передзвонив мені. Ми зустрілися, поїхали разом на автовокзал та забрали у водія гаманець. Гроші були на місці, я зміг пізніше у лікарні розплатитися за ліки і, звичайно, на радостях віддячив і водієві та Денису. Наші нові друзі, дізнавшись, що Настя захворіла, ще й залишили нас у себе вдома переночувати.

Найдивніше в цій історії, що ніхто з інших пасажирів та водій не взяли з гаманця гроші. Це ж так просто – взяв гроші та викинув порожній гаманець. Усі люди виявились чесними і зробили так, як було зробити складніше – зателефонували та віддали. Дякую їм за це і дай їм Бог здоров’я.

Ми не сказали Денису та Маші, що підозрювали їх у крадіжці, але осад сорому залишився досі. Якщо вони це прочитають – приносимо їм найщиріші вибачення. У нашому собачому житті так мало хороших людей, що завжди готуєшся до гіршого і часто думаєш про людей гірше, ніж вони на те заслуговують.