Ми з чоловіком дуже любимо один одного, багато років разом. Із самого початку мріяли про дітей, але відкладали. Було безліч причин, від кредитів до іпотеки та навіть моральної неготовності стати батьками. В основному це стосувалося мене. У чоловіка вже була дитина від першого шлюбу, а я ще хотіла пожити для себе, виплатити іпотеку, купити гарні меблі та машину.
І ось коли мені стукнуло 28 років, ми почали підготовку до вагітності. Я була на спостереженні у гарних спеціалістів, платно. Вже кілька років, як мені ставлять безпліддя. Спочатку виявили жіночу хворобу. Переконали, що її лікувати не потрібно, що це ніяк не впливає. Після почали ставити нові, і нові діагнози, я перестала рахувати нескінченні УЗД і консультації лікарів.
Повірити не можу навіть. Ніколи нічим серйозним крім застуди не хворіла, партнерів за все життя було раз-два, і себе і чоловіка вже багато разів перевірили у різних лікарів і все одно не виходить. Намагалася відпустити ситуацію. З’їздити на море, на сонце, відпочити, розслабитися. Але як це боляче. Почуваюся неповноцінною. Чоловік пропонує удочерити чи усиновити малюка, але я так не хочу. Не зможу полюбити чужу дитину. Хочу малюка з нашими рисами, рідного, коханого. Хочу носити його під серцем, відчувати та розмовляти.
Раніше я була впевнена, що вагітність станеться без проблем. Так сильно її хотіла, що наперед купила тонну літератури, навіть парочку комбінезонів та іграшок. Зараз це все припадає пилом у шафі якомога далі від очей. У подружок дітки ростуть, ходять у садок. У чоловіка син закінчив п’ятий клас, розумний хлопчик, добрий, такий схожий на нього. А мені гидко від себе. Я навіть на материнство не здатна. Який від мене толк тоді?
Розмовляю із психологами, ніби зі стіною, чую лише чергові фрази, від них не легше. Плачу ночами, молюся, ставлю свічки у церкві.
Невже мені ніколи не судилося стати матір’ю? Роки йдуть, я не молодшаю. Чоловік намагається потішити, але я бачу, що йому теж важко. Намагаюся не втрачати надію, але з кожним днем її все менше.
- А що ж ви їсте? – поцікавився здивований тесть. - Ну, сир, йогурт, -…
Субота Віри скінчилася, навіть не встигнувши розпочатися, — зрозуміла вона десь о пів на дев’яту…
Кухонна тиша була для Діани наче ліки. Вона повільно, чашка за чашкою, витирала чистий посуд…
Ніна Іванівна прокинулася від того, що за вікном голосно каркнула ворона. Вона лежала ще кілька…
Сусідка Ніна Павлівна, наче тінь, з’явилася біля хвіртки, саме коли Аліна ставила важкий пакет із…
— Я їй так і сказав: Галино Петрівно, та ви б його одразу на голову…