Ми одружені вже більше 15 років, але за ці 15 років чоловік нітрохи не змінився. Він як був дитиною, так ним і залишився. Я сподівалася, що з часом стане більш дорослим чи що, але ні, такий же несерйозний хлопчисько, тільки з проблисками сивини і з’являється лисина.
Мені за нього прямо аж соромно іноді стає. Чоловікові на день народження колеги подарували два літака з пінопласту, так він весь вечір п’ятниці з 12-річними хлопцями і нашими дітьми грав в літачки у дворі.
Намагалися збити один літачок іншим. В результаті один літачок виявився зламаним, а другий застряг на дереві.
Місяць тому пішли всією сім’єю в гості на дитяче свято, так чоловік показав хлопцям, як за допомогою гелієвих кульок можна змінювати голос.
В результаті спустили всі святкові кулі, чоловік надихався гелієм, і весь залишок вечора мучився від головного болю.
Він не дурник, але вчинки часом робить дурні. Мені за нього соромно перед сусідами, колегами, родичами.
Не скажу, що він робить це на зло мені, або для того, що подратувати. Я бачу, що він отримує задоволення, але не можу цього зрозуміти.
У самого вже двоє дітей, а сам поводиться немов дитина. Мені іноді здається, що я мама не двох дітей, а трьох.
Чоловік дуріє не весь час, а періодично. На нього немов знаходить щось.
Подруги сміються – кажуть, то він так стрес знімає.
Може, звичайно, він дійсно так зі стресом бореться, тільки я від цього “зняття стресу” сама дратуюсь іноді сильно.
