– Загалом, так, Аркадію, – Гліб Юхимович поклав на стіл ручку та чистий аркуш паперу, – пиши заяву про звільнення за власним бажанням. Прямо тут і зараз.
– Як це? – не зрозумів хлопець, – я працюю погано? Лише цього місяця три угоди уклав.
– Та хоч двадцять три! Скорочення у нас… Або переоснащення… Не підходиш ти нашій компанії, і крапка.
– А може, це ви через свою доньку мене виганяєте? Через Олену? Так я все одно з нею зустрічатимуся. І ми одружимося обов’язково. Навіть, якщо я у двірники піду.
– Ніколи цього не буде. Ні-ко-ли! Мені такого зятя, який за кожною спідницею тягнеться, у сім’ї не треба! Знайдуться нормальні наречені, Лєнка – дівка помітна. А ти, щоб за кілометр її обходив!
..Коли Аркадій в цю фірму влаштовувався, у нього й думки не було про якісь стосунки з дочкою начальника. Він Олену тоді й не знав взагалі.
Збирався після університету кар’єру зробити по продажу нерухомості, оскільки диплом мав з відзнакою і з людьми умів швидко сходитися, вигідні проєкти їм пропонувати.
Гліб Юхимович, між іншим, його сам у компанію покликав після практики. А тепер ось заяву змушує писати, та ще й так наполегливо.
Щодо того, що Аркадій раніше дівчат змінював, як рукавички, то начальник частково мав рацію. Аркадій за собою стежив, мав змогу добре та модно одягатися, іномарку купив, – загалом наречений завидний.
Ось тільки про весілля він тоді взагалі не замислювався, жив на своє задоволення і мріяв просто в бізнесі просунутися, а вже потім про дружину і дітей подумати. Життя попереду довге, можна з сім’єю і почекати.
Батьки, щоправда, періодично підсовували йому для знайомства дівчат, як казала мама, з пристойних сімей.
Але сім’ї у них, можливо, були й пристойні, проте або зовнішність претенденток цій пристойності не відповідала, або розумові здібності.
Якось, наприклад, мама запросила додому дівчину зі своєї роботи, Ангеліну. Мовляв, звіт якийсь треба було їм доробити разом.
Зовні ця сама Ангеліна справді виглядала привабливо. На її стрункі, прямо-таки відточені ноги, мужики, напевно, на вулиці заглядалися. Навіть Аркадій був дещо приголомшений.
Помітивши це замішання, мама відразу почала атаку:
– Ангеліна у нас у бухгалтерії нещодавно, але вже всіх до себе прихилила. А які вона булочки з родзинками пече, ти, Аркаша, навіть не уявляєш!
– Я якось їх вам принесу, – несподівано майже басом сказала Ангеліна, і млосно подивилася на хлопця, – а ще я люблю капусту солити…
Ось згадка про капусту одразу все перше враження і перекреслила. Аркадій раптом представив на кухонному столі гору нашаткованої капусти.
А навколо ще всюди банки з соліннями та компотами, пелюшки дитячі на мотузці, й каструля з борщем, що закипає на плиті.
Йому стало якось не затишно. Не те щоб він не любив домашнє господарство, але не зараз, не так одразу…
Довгонога Ангеліна виявилася наполегливою і булочки свої якось занесла. Але Аркадій примудрився швидко зникнути під приводом термінової наради на роботі.
Були дівчата, з якими стосунки на якийсь час зав’язувалися. Інна, наприклад, працювала продавчинею у місцевому мережевому магазині, з Аркадієм вони бачилися часто і якось поступово познайомилися.
Якось треба було їхати на шашлики з не дуже знайомою компанією, і Аркадій, щоб зовсім не залишатися одному, запросив із собою Інну. Та залюбки погодилася, час провели весело.
З того часу вони продовжили зустрічатися, Аркадій її навіть в поїздку по гриби з колегами зі своєї роботи запросив, оскільки майже всі інші теж були з дружинами, або чоловіками.
Гліб Юхимович Інну, до речі, помітив і вибір підлеглого схвалив:
– Дівчина порядна, одразу видно. І дивиться на тебе просто лагідно. Ти не губися, такі не щодня зустрічаються. Та й про весілля тобі задуматися час, будь розсудливим.
– Та не збираюся я ні з ким одружуватися, – на свою біду сказав тоді Аркадій, – у нас стосунки без зобов’язань.
– Все життя без зобов’язань не проживеш, – змахнув шампуром начальник, – хоч, справа твоя…
Потім через якийсь час Інна перевелася кудись до іншої крамниці, і їхні стосунки завершились. Дівчата розповідали, що вона вийшла заміж за якогось багатого “папіка”. Однак Аркадія це анітрохи не зачепило, – ніхто ж нікому нічого не обіцяв.
А з Оленою вони зустрілися одного разу на виставці собак. Виявилося, що вони обоє люблять доберманів, але завести їх у себе якось не виходило.
Андрій дуже рідко бував удома, а в дівчини батько страждав алергією на свійських тварин. Аркадій тоді й уявити не міг, що це Гліб Юхимович.
Але долі було завгодно розпорядитися так, що їхні стосунки з Оленою ставали все ближчими та серйознішими.
Він часто проводжав її до будинку, але не до під’їзду, – дівчина не хотіла поки що, щоб батьки його бачили. Тому розлучалися молодики на далекій лавці у дворі, там і поцілуватися можна було без сторонніх поглядів.
Там на них і натрапив Гліб Юхимович, який одного разу ввечері вийшов погуляти. Сказати, що він при цьому заревів, – це ще применшити.
– Ти знаєш, хто це? – гнівно спитав він дочку, показуючи пальцем на хлопця.
– Наречений мій, – просто відповіла Олена, – я, до речі, давно вас хотіла познайомити.
– Так ми вже знайомі! Ти знаєш, скільки в нього таких, як ти? Я декого навіть знаю!
Загалом ситуація розвивалася зовсім не в мирний бік. Аркадій намагався розгніваному начальникові хоч щось пояснити.
Але той слухати нікого не хотів, у тому числі й власну дочку, яку повів за руку додому, наче маленьку дівчинку з пісочниці.
А наступного дня викликав Аркадія до себе в кабінет, та буквально змусив написати заяву про звільнення. Даремно той намагався довести батькові дівчини, що по-справжньому її кохає, – батько був непохитний.
Ідучи, Аркадій впевнено сказав:
– Ми все одно зустрічатимемося!
– Ага, зараз, – Гліб Юхимович розстебнув комір сорочки. – Моїй доньці бабій не потрібен! А мені – такий зять!
– Чесно кажучи, і я від такого майбутнього тестя не в захваті.
Загалом розлучилися. Начальник, тепер уже колишній, слів на вітер не кидав, – Олена кудись зникла.
Виявилося пізніше, що батько практично силою відвіз її в інше місто до свого брата, де дівчину спочатку тримали мало не під замком, позбавивши всіх засобів зв’язку.
Але одного разу хтось із родичів забув у квартирі мобільний, і їй вдалося до Аркадія додзвонитися. Вирішили влаштувати втечу під час прогулянки, коли Аркадій приїде туди.
А до цього він мав орендувати квартиру, – треба ж було десь жити разом. Не додому ж до себе Олену везти, – там їх Гліб Юхимович за дві секунди знайде і відвезе дочку вже кудись в Антарктиду, з нього станеться.
З весіллям вирішили поки що почекати, не до цього. Та і як його влаштовувати без батьків нареченої? Мама Олени, хоч і знала, де вони влаштувалися, але молодих не відвідувала, – чоловік суворо заборонив.
Він потім і саму адресу їхньої квартири вирахував якось, але все одно не показувався. Сказав, що немає в нього тепер дочки, а вже зятя – тим паче коли його всі не послухалися.
Так і мешкали. А незабаром виявилося, що Олена чекає на дитину. Подія втішила всіх, крім, мабуть, Гліба Юхимовича. Правда, дружині своїй він з дочкою бачитися дозволив, – раптом допомога якась буде потрібна.
А в певний термін з’явився хлопчик Назар. Аркадій давно так не хвилювався, як у день, коли стояв перед дверима лікарні з букетом у руках, поруч із друзями та своїми батьками. І мама Олени теж прийшла, навіть трохи поплакала від радості.
Але, саме перед тим, як щаслива Олена з дитиною вийшла до тих, хто їх зустрічав, несподівано звідкись з’явився і Гліб Юхимович. Зиркнув на Аркадія, пробурчав:
– Там, у машині, фрукти до столу та ігристе. Відзначати будемо?
Олена батька помітила, посміхнулася:
– Я чомусь знала, що ти прийдеш.
Той зніяковів:
– Я взагалі не до вас, а до онука. Дайте потримати, треба ж познайомитися …
І всі чомусь засміялися.
…Ось така історія про подолання труднощів, любов і доброту.
Дякую Вам, шановні читачі, за ваші вподобайки та коментарі. Нехай вам щастить!💖
