– Ми вже все вирішили, Костю, – поблажливо посміхнувся брат. – У нас дитина росте, їй потрібний простір. А батькам удвох і нашої однушки за очі вистачить. Навіщо їм дві кімнати на старості років?
– Ви вирішили? Колю, ти у своєму розумі? Це квартира батька та матері! І взагалі, четверта частина цього житла належить мені по закону.
– Ти в мене запитати не забув, перш ніж розпоряджатися чужим майном?
– Ой, та гаразд тобі, Костю! – втрутилася мати, що сиділа за столом, Олена Василівна. – Що ти одразу починаєш права качати, лаятись?
– У вас же з Мариною величезна трикімнатна квартира, а Коля з Алінкою в одній кімнаті туляться! Їм тяжко з малюком. – Треба ж допомогти братові, піти назустріч!
– Мамо, ми цю трикімнатну квартиру заробили самі! – Костя стиснув кулаки. – Ми п’ять років моталися по орендованих кутах, економили на кожній дрібниці, дітей не заводили, поки іпотеку достроково не виплатимо.
– Нам ніхто нічого на блюдечку не приніс. Батьки Марини допомогли, коли отримали невелику спадщину від дальньої родички, а ми кожну гривню берегли.
– А Коля? Він одружився, жив у вас на всьому готовому, ні за що не платив. Ви йому з іпотекою допомогли, однушку купили.
– А тепер йому мало, і він вирішив вас на старості років в бетонну коробку переселити?
– Та ніхто їх не виселяє! – роздратовано кинув Коля. – Ми просто міняємось! Вони переїжджають у впорядковану однокімнатну квартиру в новому будинку, а ми переїжджаємо сюди!
– Це ж по-сімейному, Костю! Ти просто заздриш, що у нас дитина є, а ви все вираховували та планували.
– Не смій приплітати сюди наших дітей! – відрізав Костя. – Ми чекали, поки у нас буде твердий ґрунт під ногами, а не плодили злидні в надії на батьківські квадратні метри!
– Я прямо заявляю: я категорично проти цього обміну! У цій квартирі моя частка, і без моєї письмової згоди ви нічого не зробите!
– Або ти, Колю, прямо зараз виплачуєш мені ринкову вартість моєї частки готівкою, або ніякого переїзду не буде!
– Та звідки у мене такі гроші? – скрикнув молодший брат. – Ти просто егоїст! Хочеш, щоб твій рідний племінник у тісноті ріс? – Мамо, ну скажи ти йому!
– Костю, синку, ну будь ти людиною, – Олена Василівна слізно подивилася на старшого сина. – Миколі нема звідки взяти гроші на викуп твоєї частки!
– А Алінка вже погрожує розлучитися і дитину забрати, якщо вони у простору квартиру не переїдуть.
– Пошкодуй брата!
– Мамо, його дружина просто маніпулює ним і вами, – Костя похитав головою. – А ви ведетеся на це! Я свого рішення не зміню.
– Жодних безплатних подарунків Миколі моїм коштом більше не буде!
Коля сердито подивився на брата, схопив свою куртку і вилетів із батьківської квартири.
***
Костя сухо кивнув матері та поїхав додому. Всю дорогу він у голос лаявся: йому було дуже шкода батька, якого фактично намагалися позбавити нормальної старості.
Удома його зустріла дружина. Вона одразу помітила стан чоловіка, допомогла йому зняти куртку і повела на кухню, де вже приготували вечерю.
– Ну, що? Як пройшла розмова? Все так погано?
– Це просто театр абсурду, Марино! Микола цілком серйозно вважає, що батьки зобов’язані віддати їм свою двушку, а самі піти в його однушку!
– А мама йому підспівує. Каже, що у нас трикімнатна квартира, й вони також хочуть більшу.
– Яке нахабство! Ми п’ять років відмовляли собі у всьому! Пам’ятаєш, як ми навіть у відпустку не їздили, як рахували кожну гривню у супермаркеті, як купували найдешевші речі?
– Мої батьки віддали останню спадщину, щоб допомогти нам закрити цю іпотеку і нарешті подумати про дітей.
– А твій брат жив з батьками безплатно, збирав гроші, купив однушку з їх допомогою, і тепер йому мало?
– Так. Він вважає, що коли у нього народ илася дитина, всі повинні розступитися і віддати їй все найкраще, – зітхнув Костя. – Але я виставив ультиматум.
– Або він викуповує мою частку за ринковою вартістю, або ніякого обміну! Микола, звичайно, образився, пішов, грюкнувши дверима. Оголосив мене недругом сім’ї.
– І нехай ображається, – твердо промовила Марина. – Ти борониш не тільки свою частку, ти борониш своїх батьків!
– Вони на старості років заслужили жити у своїй квартирі, а не тулитися в однушці заради примх невістки, якій ліньки працювати на розширення житла.
***
Коля повністю припинив спілкування з Костею, заблокував його у всіх месенджерах і демонстративно не відповідав на дзвінки.
Мати теж тримала образу, розмовляючи зі старшим сином прохолодно. Тільки батько періодично дзвонив Кості, розповідаючи, як справи.
Одного вечора Олена Василівна сама зателефонувала Кості.
– Костю, ну чому ти такий упертий? – плакала у слухавку мати. – Коля зі мною майже не розмовляє, Аліна плаче, погрожує поїхати до своєї мами та забрати дитину.
– Вони через тебе лаються щодня, сім’я руйнується! Невже тобі так важлива ця частка в нашій квартирі? Ти ж багатий, у тебе чудова трикімнатна квартира в новому районі! – Навіщо тобі ламати життя рідному брату?
– Мамо, припини! Я багатий, тому що працював по чотирнадцять годин на добу останні сім років! І моя дружина працювала так само, не знаючи відпочинку.
– Моя частка у вашій квартирі – це моя законна частина батьківського будинку! Чому я маю дарувати її Колі, який пальцем об палець не вдарив, щоб заробити на розширення?
– Чому він вважає, що всі довкола йому винні?
– Та вони ж просто хочуть велику квартиру! – Вигукнула мати. – Дитині потрібне місце, щоб грати, розвиватися! Алінка каже, що в однушці у неї депресія починається!
– Мамо, якщо вони так сильно хочуть велику квартиру, а в Аліни починає депресію, у мене є відмінна пропозиція. – Чому б батькам Аліни не помінятися з ними?
– Нехай її батьки переїдуть у їхню однушку, а їм віддадуть свою трикімнатну квартиру на проспекті!
– Батьки Аліни мають відмінну, простору трійку в центрі міста, і живуть вони там удвох! Чому жертвувати своїм спокоєм та житлом повинні саме ви з татом, а не вони?
Мати явно не чекала на такий аргумент і тепер судомно підбирала слова.
– Ну, як ти можеш таке говорити? – зрештою видавила мати. – Там же батьки Аліни, це їхня особиста квартира, вони не зобов’язані…
– Саме так, мамо! – грубо перебив її Костя. – Вони не зобов’язані! А ви з татом, виходить, зобов’язані?
– Ви виростили двох синів, дали Миколі чудовий старт, допомогли з покупкою його першого житла. А тепер ви повинні на старості років позбутися спокою та нормальних умов життя заради амбіцій невістки, чиї батьки навіть пальцем не ворухнули, щоб допомогти молодій сім’ї?
– Ні, мамо! Це несправедливо! Тато теж проти цього обміну, просто він боїться тобі це сказати прямо, бо ти його запиляла.
– Та нічого я його не запиляла! – ображено вигукнула жінка. – Мишко просто не розуміє, як важко молодим…
– Молодим важко тоді, коли вони нічого не хочуть робити самі, а лише чекають на допомогу від інших! – відрізав Костя. – Я свого рішення не зміню!
– Якщо ви з Миколою розпочнете процедуру обміну без моєї згоди, я відразу подам позов до суду. І повір, судові виконавці швидко пояснять Колі правила пристойності. Передай це своєму улюбленому синові!
Костя скинув виклик.
***
За два дні до Кості приїхав батько. Михайло Петрович виглядав набагато бадьоріше, ніж зазвичай.
Він сів на кухні, із задоволенням випив запропоновану Мариною каву і посміхнувся старшому синові.
– Ну що, Костю, перемога за нами, – тихо промовив батько. – Твоя розмова з матір’ю подіяла. Вона передала Миколі твої слова про суд і про батьків Аліни.
– І що Коля? – спитав Костя, сідаючи поряд.
– А що Коля? – посміхнувся Михайло Петрович. – Микола побіг до батьків Аліни із пропозицією помінятися квартирами.
– Мовляв, якщо Костін варіант такий логічний, спробуймо.
– То тесть його ледве зі сходів не спустив! Сказав, щоб молодий зять сам заробляв на хороми, а їхнє житло не чіпав.
– Аліна після цього влаштувала Колі грандіозний скандал, але вже не через нас, а через своїх батьків. Загалом тема з обміном нашої квартири закрита раз і назавжди.
– Мати твоя поплакала, звісно, але заспокоїлася. Зрозуміла, мабуть, яку дурість мало не зробила.
– Я радий, тату, – Костя з полегшенням видихнув. – Я найбільше переживав за тебе. Не вистачало ще, щоб ти на старості років по однушках тинявся та в тісноті жив.
– Дякую тобі, синку, – Михайло Петрович міцно стиснув Кості руку. – Якби не твоя твердість, я, мабуть, здався б під натиском матері.
– А тепер ми з нею спокійно житимемо у своїй двушці. А Миколі доведеться самому крутитися, як і належить дорослому мужику.
Коля та його дружина Аліна так і не відновили спілкування з Костею, залишившись при своїй думці.
Через рік вони були змушені продати свою однокімнатну квартиру, взяти ще один кредит і самостійно придбати двокімнатну квартиру в будинку, що будується – виїхати коштом брата та батьків не вийшло.
Костя та Марина за півтора року відсвяткували народження первістка у своїй просторій трикімнатній квартирі.
І, нарешті, дякувати Богу, мати припинила дорікати старшого сина. Чи зрозуміла, що він мав рацію, чи материнське серце все пробачило…
Як вважаєте, слушно вчинив старший син, чи перегнув палицю? Залишайте свої думки в коментарях, підтримайте автора вподобайками!
