– Моїх батьків не буде, – ображено зітхнула Єва, – ніби в них дочка десять разів на рік виходить заміж!
– Чому? – Поцікавився я, для якого її слова стали повною несподіванкою.
– Сказали, що вони не мають грошей, – невдоволено процідила вона. – Не можу повірити, що вони так просто відмовилися приїхати!
– З мого боку, окрім подруги, виходить нікого не буде. Ми й так не надто розкішний вечір робимо, а вони, – не домовивши, Єва голосно схлипнула.
Дійсно, вона мріяла про те, що коли виходитиме заміж, поряд із нею будуть її батьки. На жаль, вони її мрії не поділили й вирішили не витрачати зайві гроші на подарунки.
Я задумливо подивився на Єву. Я ще не знав, як мені допомогти їй. Декілька днів я думав над тим, як змусити тестя з тещею приїхати на урочистий вечір до дочки.
Зважившись, я підглянув у Єви у телефоні номер Валерія Сергійовича та зателефонував йому.
– Здрастуйте, це наречений вашої дочки. Так, але мене звуть не Максим, а Матвій, – виправив я тестя. – Я хотів поговорити з вами з приводу весілля.
– О, ні, ми не приїдемо, якщо ти, звичайно, хотів поговорити на цю тему, – одразу заперечив Валерій Сергійович.
– Чому?
– Подарунка немає. Всі гості будуть дарувати гроші, а ми що? Нічого! – З байдужістю промовив він. – Вирішили не їздити й не витрачати час та гроші.
– Єва дуже хоче, щоб ви були присутні, – жалібно промовив я. – Вона мріяла про це!
Замість відповіді тесть зайшовся в гучному сміху, від чого мені стало навіть ніяково. Валерій Сергійович цілком чітко дав мені зрозуміти, що не збирається йти на поводу, та догоджати дочці.
– Справа лише у грошах? – для переконливості перепитав я. – Чи ще в чомусь?
– У грошах, – байдуже промовив тесть.
– Якщо це так, то знайте, що ми вам раді без подарунка. Привезіть порожній конверт, а про його вміст я сам подбаю, – запевнив я майбутнього тестя. – Єва буде дуже рада вас бачити!
Валерій Сергійович трохи зам’явся. Навіть мої слова про конверт не надто підігріли його інтерес до весілля дочки.
– Ми подумаємо, я Галині передам слово у слово твої слова, – пообіцяв він.
Однак, через те, що “родичі” так і не приїхали на весілля, я зрозумів, що користі від дзвінка не було. Я помилково вважав, що тесть із тещею посоромилися брати в мене гроші.
Через два дні, без жодного дзвінка, до нас в орендовану квартиру з’явилися батьки Єви. Я з подивом відчинив їм двері й впустив усередину. Літня пара, не роззуваючись, почала бродити по квартирі.
– Де наша донька? – поцікавився Валерій Сергійович. – Не видно і не чути її…
– Єва у ванній, – я здивовано знизав плечима. – Вона вам терміново потрібна?
– Ні, звичайно, ми зачекаємо, час терпить, – голосно захихотіла Галина Віталіївна і примостилася на диван.
По тому, як тесть і теща розв’язно поводилися, я зрозумів, що вони прийшли не просто так. Почувши знайомі голоси, з ванної кімнати визирнула Єва. Вона з цікавістю прислухалася і розпливлася в усмішці, зрозумівши, що приїхали її батьки.
– Ой, як я рада! Як же погано, що вас не було на нашому весіллі! – Вона кинулася матері на шию.
Я зрозумів, що Єва дуже рада батькам, чого не можна було сказати про мене. Вони відреагували на неї так, ніби бачили свою дочку щодня.
– У нас є тортик. Будете? – захоплено запропонувала батькам Єва.
– Із весілля? Якщо так, то я точно не буду, – гидко захихотів Валерій Сергійович. – Не хочу пів ночі сидіти у вбиральні.
– Ні, він свіжий, ми його тільки вчора купили, – метушливо забігала по квартирі дружина.
– Тоді буду! – Валерій Сергійович заклав руки за спину і повільно почовгав на кухню.
– Валеро, не займайся нісенітницею! Нема коли нам засиджуватися, – злісно промовила Галина Віталіївна. – Ти зовсім забув, навіщо ми приїхали сюди?
Чоловік скривджено зиркнув на дружину і, відчайдушно махнувши рукою, пройшов до дверей.
– Ой, треба ж, який образливий! – Закотила очі теща. – Загалом, ми по гроші приїхали.
Ми завмерли на своїх місцях. Ми й гадки не мали, про що вона говорила.
– Які гроші? – з надривом спитала Єва.
– Ми з батьком вирішили купити тример, щоб легше було з травою боротися, – з діловим виглядом промовила Галина Віталіївна.
– Грошей у нас немає, зате ми знаємо, що вам їх дарували на весілля. Не хочете поділитися? – Додала вона, нервово розсміявшись.
Єва розгублено дивилася на матір і не знала, що їй відповісти. Нахабство жінки застало її зненацька.
Вона, по дурості вирішила, що батьки приїхали нас привітати, але виявилося, що вони прибули по гроші.
– На якій підставі ви вирішили, що вони нам не потрібні? – у мене несподівано прорізався голос.
– Я й не питаю, – посміхнулася Галина Віталіївна. – Я говорю, як факт. Нам потрібний тример, у вас є гроші. Логіку вловлюєш?
– Ні, не вловлюю. Вам потрібен тример, самі на нього й заробляйте, – гордо відповів я. – У вас зовсім совісті немає?
– Коли я просив вас приїхати на весілля без подарунка, ви так цього і не зробили, а як знадобився тример, ви вирішили претендувати на ті гроші, до яких самі не маєте жодного стосунку!
– Ну то ти ж хотів нам допомогти, а ми просимо зараз, – підприємливо відповіла теща.
Вона, як ужалена, кулею схопилася з дивана і мимоволі обсмикнула светр. Теща була сильно розсерджена і зла. Галина Віталіївна ніяк не очікувала, що я дам їй від воріт поворот.
Пройшовши до виходу, вона голосно грюкнула дверима. Почувши, що мати пішла, Єва розплакалася.
Вона була зовсім не готова до подібної поведінки своїх батьків. Більше її, звісно, здивувала мати, яка раптом вирішила, що ми зобов’язані віддати їм весільні гроші.
Причому вона не попросила їх, Галина Віталіївна зажадала, щоб ми купили їм тример! Знаєте, я вважав, що таких нахабних людей вже й не знайдеш, навіть ніхто не розповідав про аналогічні випадки жадібності, та байдужості батьків!
А коли сам зіткнувся – розгубився! Мені шкода свою дружину, що найрідніші люди, в найурочистіший день її життя, знехтували нею!
Вони, мабуть, забули, що, як постелишся, так і виспишся, а старість не за горами! Як можна не прийти на весілля рідної доньки? Може ви мені щось поясните?!
