Ми з чоловіком не лише жили під одним дахом, а й працювали раніше разом на деревообробному підприємстві. Він заступник комерційного директора, а я проста бухгалтерка. Попри невисоку посаду та скромну зарплату, я почувала себе чудово.
До певного моменту я свято вірила, що будь-яке порушення по роботі зійде мені з рук. Не дасть чоловік дружину в образу, навіть якщо проблема виникне дуже серйозна. Тим більше не припускала, що подружжя може ламати кар’єри один одного, хай навіть і за справу.
Якось я прорахувалася у папірцях – за моєю документацією виходило, що фірма не заплатила податків майже на два мільйони гривень. Не перевіряючи ще раз, відправила вбивчий звіт і через тиждень сиділа в кабінеті чоловіка з винуватим лицем.
– Ти нас трохи під статтю не підвела! – Ігор дивився на мене зі злим виразом обличчя.
– Ні, не підвела. Ти ж у мене розумний, все вирішиш! Ну, помилилася, що з того. Буває!
Я підвелася зі стільця і хотіла підійти до коханого, щоб обійняти та поцілувати його, але він різко вдарив кулаком по столу, і я встала, як укопана.
– Це не перша помилка, ти в курсі? Через тебе ми минулого року недоотримали кілька сотень тисяч чистого прибутку. З постачальниками з твоєї милості нормально розрахуватися не змогли. Таке відчуття, що ти вчилася не на бухгалтера, а на куховарку!
– Ігор, ну все ж добре скінчилося в результаті!
– А цього разу не скінчиться. Значить так… – чоловік замислився, нервово крутячи в пальцях дорогу срібну ручку. – Сьогодні я зустрінуся з Володимиром Валерійовичем і обговорю ситуацію, що склалася.
Я вийшла з кабінету і пішла до бухгалтерії, не бачачи нічого перед собою. Володимир Валерійович – господар підприємства. Характер – сталь! Мало того, дуже поганий – ламає долі та кар’єри працівникам без сумнівів.
І це з ним коханий вирішив обговорити мою помилку у звітній документації для податкової?! Так, зробила помилку, але не так сильно! Втім, заспокоїлася швидко – не вірила, що рідний чоловік зробить якусь гидоту.
За три години, вже наприкінці робочого дня, Ігор знову попросив мене зайти до нього у кабінет. Застала його в жахливому настрої – апатія, змішана з люттю. Говорив він зі мною, не як з дружиною, а ніби з вантажником-пиякою, що провинився.
– Отже, так. Ми з Володимиром Валерійовичем переглянули копії документів, обговорили все. Вирішили тебе звільнити. Прямо зараз пиши заяву за власним бажанням, два тижні можеш не відпрацьовувати.
– Що? Господар мене звільнив, а ти не зміг захистити? Ти не сказав йому, що я обов’язково виправлюсь? Повівся, як ганчірка!
– Мовчати! – Чоловік знову вдарив кулаком по столу і схопився з крісла. – Тебе звільнено, і це не обговорюється! Збирай речі та швидко додому. Ввечері поговоримо.
– Ні про що я з тобою не говоритиму. Ні ввечері, ні вранці.
У той момент я була готова піти від чоловіка. Тільки подумайте – він не став заступатися за мене перед начальством і фактично сам звільнив мене з роботи. «Йому ж гірше, доведеться мене повністю утримувати», – заспокоюючи себе, подумала я і поїхала додому.
Трохи згодом повернувся Ігор. Як і раніше, злий, стомлений, але вже не такий розлючений. На той момент я теж трохи заспокоїлася і була готова до розмови. Хоча розуміла, що швидше за все наше спілкування з чоловіком закінчиться черговим скандалом. Він мене звільнив, ви лише подумайте!
– Кохана, ти ображаєшся? – Чоловік говорив з ніжністю, чим вразив мене до глибини душі.
– Ні, я тобі вдячна за те, що зламав мені кар’єру і звільнив з роботи, посадивши вдома на голодному пайку! – уїдливо відповіла я.
– Не насміхайся. Краще послухай уважно та не перебивай.
Я присіла на табуретку, а Ігор почав пояснювати мотиви свого вчинку. Виявилося, що Володимир Валерійович давно точив на мене зуб. Усі допущені помилки у звітах ставали йому відомі миттєво, навіть раніше, ніж папери доходили до податкової чи наших внутрішніх відділів.
З цієї причини звільнити він мене хотів давно, причому не за власним бажанням, а за статтею. Цього разу шеф взагалі вирішив стягнути збитки в судовому порядку. Ігор же доручився, що жодних проблем із податковою не буде, і вмовив господаря дати мені написати заяву за власним бажанням.
Цим він позбавив великих проблем і мене, і себе заразом. А я його мало не прокляла. Присівши поруч із чоловіком, я обняла його і шепнула: «вибач, я не знала, що справа настільки серйозна».
Він нічого не відповів, лише посміхнувся і взяв мене за руку. Вірю, що разом в нас все вийде!
