Ми з чоловіком розлучилися саме через те, що він не хотів робити “жіночу” роботу. Ну, знаєте, усілякі там прибирання, приготування, миття посуду, походи магазинами.
Він мені казав, що одружився, щоб цим усім займалася дружина. А його завдання – займатися чоловічими справами. Мабуть, до них відносяться пролежування дивана та знищення продуктів шляхом їхнього пожирання, бо коли у нас порвало трубу, саме я турбувалася, щоб її відремонтували.
Чоловік мені тоді сказав, що він взагалі не сантехнік, щоб у такому розбиратися. Звичайно, це дуже складно – набрати номер і викликати майстра. Так і я не кухар, не прибиральниця і не постачальник продуктів. Тому, промучившись п’ять років, я вирішила, що з мене цього цирку, мабуть, вистачить.
Сім’я чоловіка взагалі не зрозуміла, чому це ми розлучаємося. Для них це нормально, що свекруха за стіл навіть у свій день народження до ладу не сідає. Приготуй, подай, принеси, помий та не заважай. Ось як це виглядає.
Ми розлучилися, але в нас залишився син. Бачитися з дитиною я чоловікові не забороняла, тато він нормальний, особливо, якщо зустрічаються не на моїй території. Але зараз синові вісім років, я його привчаю допомагати мені по дому. Посуд мити, за собою прибирати, речі складати, пилососити.
Вдома він усе робив нормально, доки не потрапляє у гості до тата. Він пожив у нього вихідні та повернувся зовсім іншою дитиною. На моє прохання прибрати за собою тарілку і помити її, цей дрібний “мужик” мені заявив, що мити посуд – це не чоловіча, а жіноча робота.
Звичайно, мені вдалося привести його до тями, хоч він і бурчав. Але до наступних вихідних. Він знову жив у тата два дні, а повернувся із встановленням “прибирання – жіночий обов’язок”.
І так пів року. Забираю сина від колишнього до себе, знову привчаю допомагати, а тут знову вихідні, знову таткові лекції – і в мене знову малолітній сексист у квартирі. З чоловіком на цю тему розмовляти марно, це я ще з заміжжя пам’ятаю. Через його твердолобість у цьому питанні ми й розлучилися.
В останній місяць все було дуже напружено, робота, ще сама захворіла, син фокуси викидає, що я вирішила перестати вже боротися з вітряками. Вирішила, що якщо синові така важлива думка батька, то хай з ним якийсь час і поживе, а я упорядкую своє життя. Мені це було потрібне.
Зателефонувала до чоловіка, поговорили, він сказав, що на місяць готовий сина без проблем забрати, потім у нього відрядження, тому про подальше проживання дитини вже окремо поговоримо.
Забрав сина на місяць, той аж світився від щастя, його там нічим не напружують, не те, що я. Але вже за два тижні чоловік зніяковіло привіз сина назад. Виявилося, він живе з дівчиною, яка проти його проблем на чоловіче та жіноче нічого не мала. Вона готувала, вона прибирала, загалом займалася “жіночою” роботою.
Але терпіти вона була готова лише свого коханого, а ось син цього коханого, який теж за прикладом тата ні в чому себе не обмежував, дівчину не влаштовував. Вона протрималася два тижні, але потім заявила, що або дитина їде, або поїде вона. Чоловік вирішив відвезти сина назад.
Радіти тут особливо нічому, син засмутився, що тато його так швидко повернув, але тепер, після поїздок до чоловіка, у нього вже не відбувається цього “збою налаштувань”, не доводиться його по три дні “до тями приводити” та нагадувати правила проживання у квартирі.
Не знаю, як там нова дівчина чоловікові мізки винесла, але я їй вдячна. Мабуть, вона виявилася переконливішою, мені такі фокуси не вдавалися.
