Ми з чоловіком стали боржниками його батьків, через що свекруха не дає нам проходу

Ми з моїм чоловіком живемо у шлюбі вже понад десять років. І протягом цього часу я не пам’ятаю жодного разу, щоб він радився зі мною. Говорити про дрібниці немає сенсу. Йдеться про якісь великі покупки, та серйозні вчинки.

Ось, наприклад, на початку нашого сімейного життя ми з ним хотіли купити квартиру. Звичайно, на її покупку потрібна була просто божевільна сума грошей. У нас її не було. Тому ми не стали чекати, коли накопичимо необхідну суму і взяли кредит у банку.

Точніше взяв мій чоловік, коли я була на роботі. І взяв він гроші в борг під величезні відсотки. До цього ми сиділи з ним і обговорювали, де точно братимемо кредит і чому саме там. Він начебто був згоден. Ну а вийшло все зовсім інакше.

Моєму обуренню тоді не було меж. Кілька днів ми з ним не розмовляли. А після все ж таки довелося виплачувати цей кредит і божевільні відсотки. Досі його платимо і не знаю, скільки ще років платити. Ось така сама історія трапилася з нами й нещодавно.

Як завжди, мій чоловік не став зі мною радитися і взяв гроші в борг у своєї мами. Ви скажете: “Ну і що тут такого страшного?” Я теж могла б так відповісти, якби не знала свою свекруху. Вона настільки дріб’язкова людина, що вдавиться за зайву копійку.

Я навіть не знаю, скільки грошей взяв мій чоловік у свекрухи, але через пару днів вона мені зателефонувала. Мене здивував її дзвінок. Ми з нею рідко зідзвонюємося, і зазвичай вона дзвонить, якщо їй щось від мене чи чоловіка потрібно.

Вона швидко привіталася й одразу завела розмову про гроші. Я навіть не встигла запитати з ввічливості: “Як у вас справи?” Свекруха почала допит, коли ж мій чоловік віддасть гроші.

Адже за її словами позичав він  їх лише на пару днів. А вже минуло три. Потім свекруха почала голосити, що якби не вона, то нам з чоловіком і їсти було б нічого. Я була шокована і не знала, що їй відповісти.

Через кілька секунд мовчання я сказала: “Я поговорю з чоловіком і сьогодні-завтра ми повернемо борг”. На цьому ми й попрощалися.
Цей вчинок чоловіка довів мене до якоїсь «точки кипіння». Я обурилася. Як мене це вже дістало! Завжди він вляпається у щось, а висьорбувати доводиться мені.

Ніколи не радиться зі мною. І куди він міг витратити ці гроші? Кілька днів тому він завантажив наш холодильник продуктами. Але вони не могли коштувати стільки.

Вона озвучила таку суму, що в мене вуха скрутилися в трубочку. Коли чоловік прийшов додому, я розпочала допит. З’ясувалося, що на половину грошей він купив продукти, а на другу – розплатився з боргами.

Про ці борги я, відповідно, нічого не знала. Кричати на чоловіка у мене вже не було сил. Тим більше я знала, що його вже не змінити. Тож я просто розвернулась і пішла до кімнати.

Але чоловік не поспішав віддавати борг, тож свекруха почала надзвонювати мені щодня. Причому вранці, і ввечері. Я вже не знала, що їй казати. Мене так дістало, що просто опустилися руки. А наприкінці нашої останньої телефонної розмови я не витримала і вигукнула:
– Послухайте, гроші у борг у вас брав ваш син. Ось із нього й питайте. На цьому все.

Після цієї розмови зі свекрухою я довго не могла заснути. У моїй голові крутилися думки: вона ж мати й могла просто дати своїй дитині гроші безповоротно. А вона мало того, що позичила гроші на якийсь час, так ще й дзвонить щодня. І дзвонить чомусь не йому, а мені.

Заснула я, мабуть, ближче до ранку. А прокинулася через те, що мене розбудив дзвінок у двері. Я подумала, хто б це міг бути так рано? Адже на годиннику лише сім годин ранку. Чоловік нещодавно пішов на роботу, а я ще пару хвилин вирішила полежати.

Мляво підвівшись, я підійшла до дверей і відчинила їх. На порозі стояла сердита свекруха. У мене аж мурашки пробігли шкірою. Вона без запрошення забігла до хати та усілася на стілець. А потім  розпочався її «монолог актриси».

Спочатку вона висловлювала мені, як усе своє життя присвятила дитині. Потім перейшла на мене і нагадала, як вони тепло зі свекром мене прийняли до їхньої родини. Все життя допомагали нам, а тепер ми такі невдячні люди, не віддаємо їм борг.

Мені важко було тоді підібрати слова, щоб її знову не скривдити. По-перше, їхній синочок – не такий уже і янгол, як вони розписують. По-друге, з їхньої допомоги я пам’ятаю лише пару привезених банок консервованих помідорів.

А по-третє, це ж треба так гризти себе за кілька тисяч гривень. Це ж наскільки треба бути дріб’язковим і жадібним, щоби навіть із власної дитини так видавлювати гроші. Ось тепер не знаю, як позбутися свекрухи.

Вона сказала, що приходитиме до нас доти, доки не віддамо борг. Відчиняти їй я більше не збираюся! Нехай сина свого донімає, мені вже досить. Якщо людина не розуміє слів, можливо мої дії про щось скажуть. Дістали!