Ще на початку двохтисячних я закінчувала училище. Зі мною познайомився хлопець. Така ж голодрань, як і я. Теж жив в гуртожитку. Вчилися в одному і тому ж навчальному закладі. І у нього, і у мене залишався рік до закінчення навчання.
Тільки-тільки почали зустрічатися. Гуляли в парку, біля стадіону. У кіно не ходили – грошей не було. І якось хлопець сказав, що влаштувався працювати на півставки в якийсь магазин. Запросив. Тільки він не сказав, що це був магазин з продажу компакт дисків.
Розташовувався він в підвальному приміщенні, але був цілком собі великий. У магазині стояв величезний телевізор і по ньому постійно йшли новини.
Ми часто зависали в ньому. Після пів на сьому зазвичай і людей не було. Тоді ми використовували телевізор замість кінотеатру. Дивились піратські версії фільмів, які тільки-тільки виходили в прокат. Там ми разом подивилися “Ванільне небо”, “Ідентифікація Борна”, “Обитель зла” і перші два фільми про Гаррі Поттера. Було дуже класно.
Через кілька років ми вже могли ходити по кінотеатрам – були гроші, час. Але не було тієї романтичної обстановки і відчуття унікальності.
А в магазинчику їли всяку фігню: домашні сухарики з гострим перцем, майже горілі насіння, підсмажені ядра волоських горіхів. Це було незвично. Це було здорово.
Вже стільки років пройшло з того періоду, але нічого романтичніше в житті не було. Начебто і були голодранцями, а знаходили розваги і приголомшливо проводили час.
Людмила застигла з підручником з вищої математики в руках. Формули інтегралів розпливалися перед очима, перетворюючись…
Жовтневий дощ барабанив по вікнах батьківської квартири. Христина сиділа за столом у вітальні, нервово смикаючи…
Потяг хитнувся і рушив з місця. У купе запахло смаженою курочкою, ковбаскою та свіжими огірками.…
Степан останні три роки жив так, ніби його вже не було. Після того, як його…
Ольга сиділа на краю ліжка та масажувала розпухлі ікри. Ноги боліли так, що хотілося вити.…
Лідія стояла перед дзеркалом і розглядала нову сукню. Синю, скромну, але елегантну. Витратила на неї…