Ми з мамою посварилися через бабусину квартиру. Точніше, через мамину позицію щодо цієї квартири. Вона й сама у цій квартирі не живе, і продавати її не хоче, і платити за неї мамі нема чим.
А мене такий стан справ вже дістав. Я гроші не малюю, щоб платити комуналку у квартирі яка просто марно стоїть, від якої ніякого толку. Розумію, що це бабусина квартира, мама там виросла, у неї з цією квартирою пов’язано багато світлих спогадів, але ж треба бути реалістами, зрештою.
Моїй мамі зараз сьомий десяток, бабусі не стало три роки тому. Мама на пенсії, до повномасштабного вторгнення ще працювала, але потім, під час обстрілів, маму намагалися витягнути на роботу, вона відмовилася ризикувати, тоді її звільнили.
Мама залишилася без роботи, я перейшла на віддалення, чоловікові також вдалося зберегти роботу, тому ми працювали самі й забезпечували батьків – і мою маму, і його батьків.
Я сплачувала комуналку за бабусину квартиру, бо варіантів не було. Не той час, щоб з’ясовувати, що робити з цією квартирою. А коли все більш-менш заспокоїлося, я почала маму запитувати, що вона планує робити з квартирою. Мама відповідала, що поки що не вирішила.
Я не стала її підганяти, бо той рік їй і так важко дався, вирішила, що кілька місяців я ще зможу платити комуналку. Але минуло чотири місяці, я з мамою завела розмову, вона каже, що не хоче продавати квартиру, планує здавати її. Я зраділа.
Мати заявила, що шукає квартирантів, але за пів року щось так і не знайшла. То, вона каже, приходили якісь незрозумілі особи, і їй здалося, що вони не платоспроможні, то приходили якісь студенти, вигляд яких маму збентежив. Загалом все не те.
Я вже втомилася чекати, сама питала у знайомих, чи потрібна комусь квартира. Знайшла через знайомих людей, але мати їм квартиру не здала.
– Не сподобалися вони мені, не захотіла я їм здавати, – заявила вона мені.
Стало зрозуміло, що вона просто саботує цей захід. Я тоді з нею серйозно поговорила, бо в мене гаманець не бездонний, мені ці гроші кожен місяць зовсім не зайві. Мама видала, що здавати квартиру не хоче, боїться нарватися на неприємності із сусідами, поліцією і взагалі їй не хочеться морочитися.
Добре, є другий варіант – продавай квартиру. Але тут мама теж не згодна з моєю пропозицією.
– Це пам’ять, я не збираюся квартиру продавати, – уперлася мама.
І що робити? Мама й заявляє, ну хай стоїть, вона ж хліба не просить. Ага, а ось щомісячну квартплату просить! Причому з моєї кишені. Я мамі так і сказала, що це тепер її головний біль, нехай розбирається сама. Хоче – здає, не хоче – нехай стоїть закрита, але я більше на цю квартиру жодної копійки не витрачу.
Мама образилася, що я не хочу їй допомагати. А я вважаю, що вона відірвалася від реальності. Ми не такі багаті, щоб нерухомість колекціонувати.
