Ми з моєю подругою дві протилежності: я – кмітлива ледащо, вона – розумна кокетка, викрадачка сердець. Ми почали дружити, вона мене у всьому підтримувала, я її частково розуміла, але потім вона почала зустрічатися з хлопцем і зраджувати йому, я не могла просто повірити у це

Знаєте, буває таке, зустрічаєш людину, і змінюєшся. Ні я не про любов, я про дружбу. У мене по життю ніколи не було друзів. Ну, в моєму розумінні друзів. Були люди в моєму житті.

На 2 курсі універу, я почала спілкуватися з однокурсницею. То в їдальню разом, то на парах поруч сядемо. Ми 2 протилежності: я – кмітлива ледащо, вона – розумна кокетка, викрадачка сердець. Ми почали дружити, вона мене у всьому підтримувала, я її частково розуміла. Мені завжди здавалося, що ми одна одну міняємо в кращу сторону.

Вона мене показала, як важливо мати власну гідність.
Я їй показала що – сім’я, найкращі ліки від депресії.
Йшли роки вона стала хрещеною обох моїх діток, сама вийшла заміж і планувала дітей. Ми зустрічалися рідко, але ці зустрічі були наповнені веселощами і радістю.

Я була щиро бачити їх щастя в її очах і в очах її чоловіка.
В одну з наших зустрічей мова зайшла про вірність. Виявляється вірність – для неї пусте слово. Чоловікові зраджує систематично, пару раз в тиждень. І вважає це нормою, він її в ліжку не задовольняє.

Я розчарувалася в людині катастрофічно. Я думала ми з нею з 2 курсу разом змінювалися в кращу сторону, а вона просто прикидалася. І перед чоловіком і переді мною.

Не знаю, може, це я застаріла, і у мене давні поняття про шлюб і про добру людину?