Ми з моїм чоловіком нещодавно побралися. Він працює в дуже перспективній компанії, я теж будую кар’єру та непогано заробляю. Відразу після весілля ми вирішили, що потрібно мати спільне житло.
Деякі заощадження у нас є, але це все дрібниці порівняно з вартістю сучасних квартир. Ми точно візьмемо іпотеку. Але є одна проблема. Нам не вистачає солідної суми на початковий внесок.
Спочатку ми думали нікого не напружувати, не просити в борг. Вважали, що самі накопичимо. Але потім зрозуміли, що на це піде просто багато часу. Адже й пожити добре хочеться, а не лише відкладати та відкладати, ми ще молоді.
Ми з чоловіком навіть жартували, що до того моменту, як ми накопичимо ці гроші, цілком можливо, що вже розлучимося.
Але варіантів не було. Займати у друзів та близьких ми не хотіли. А раптом когось з роботи звільнять? Чи знадобляться гроші на якісь інші важливі речі? А якщо ми не зможемо вчасно віддавати борги, життя перетвориться на справжній жах. Ми таки люди відповідальні.
Коли я розповіла про всі наші міркування моїй мамі, то вкрай здивувалася її реакції.
– Настя, та про що розмова? Звісно, я додам вам грошей. І це не позика, повертати мені нічого не потрібно. У мене ця сума є, я багато років збирала. А куди її витрачати, як не на допомогу рідній дитині?! – сказала мама.
Я намагалася відмовитися, але мама була непохитна. Потім до мене дійшло, що відмовлятися від такої пропозиції було безглуздо. Мама ж найближча людина, а не чужа. Ми нічого не випрошували, вона сама вирішила допомогти. Тож ми з радістю прийняли її пропозицію.
Але разом із радістю від маминої пропозиції на мене досить швидко зійшла хвиля обурення. Я задумалася про те, чому батьки чоловіка нічого такого не запропонували. А я точно знаю, що Льоша розповідав їм про всі наші плани.
⁃ Настя, ну якби вони мали можливість, точно б допомогли. Просто, напевно, у них немає заощаджень і таких фінансових можливостей, як у твоєї мами, – пояснив чоловік.
⁃ А відколи моя мама – вдова Рокфеллера? Про які фінансові можливості ти говориш? Вона звичайнісінька жінка, працювала багато років і накопичувала. І взагалі, у твоїх батьків є ще одна квартира. Нащо вона їм? Ось нехай продадуть і допоможуть своєму синові, – осяяла мене геніальна думка.
Спочатку Льоша сприйняв мою ідею в багнети. Йому не сподобалося, що я, бачите, рахую гроші та майно його батьків. Але я швидко йому нагадала, що якби не моя мати, то нової квартири нам не купити. Отже, він досить швидко заспокоївся і в усьому зі мною погодився.
Декілька днів я сіяла чоловікові в голову думку, що треба негайно поговорити з його батьками. Нехай підключаються до процесу. Тим більше вони мають для цього можливості. Ми ніколи не просили б допомоги у тих, хто не міг би її надати.
Я зрозуміла, що краще Льоші поговорити про це зі своїми батьками без моєї участі. Вони мене, як мені здається, недолюблювали та потай сподівалися, що ми не одружимося. А коли це сталося, упокорилися, але спілкування з нами скоротили до мінімуму.
За кілька днів Льоша поїхав до батьків. Не було його кілька годин. Повернувся він якийсь знервований і червоний, як рак. Я спитала, що трапилося. Чоловік зізнався, що він з батьками посварився.
⁃ Ти уявляєш, їм ця квартира потрібна сильно! Вони давно хотіли продати обидві та купити приватний будинок. Взагалі, вперше про це чую! Вони наче спеціально так сказали – дивувався Льоша.
Ну, звичайно, спеціально. Їх навіть не переконало, що моя мама зі свого боку активно допомагає. А вони, мабуть, вважали, що нічого нікому не винні.
Ми з Льошею вирішили з ними не сваритися далі. Що вдієш, на милування нема силування. Нічого їх не змусить нам допомагати, якщо вони цього не хочуть. Але я все одно цілими днями міркувала про це, і одного разу в агонії набрала номер свекрухи.
⁃ Якщо ви не хочете брати участь у купівлі квартири для власного сина – справа ваша. Але в такому разі я оформлю квартиру на свою маму, а Льоша виплачуватиме іпотеку іншої жінки. Як вам таке? – Заявила я і поклала трубку.
Не знаю навіть, що на мене найшло. Думаю, це був неправильний вчинок із мого боку. Але на що розраховували батьки мого чоловіка? Як вони до нас, так і я до них. Середнього тут немає.
Тож якщо вони захочуть налагодити з нами стосунки, їм доведеться переглянути свою позицію щодо нашої нової квартири.
