Ми з моїм хлопцем вже разом тривалий час. Спочатку наші відносини почалися не з того, я металася між двома, не через симпатії, скоріше, а просто не знала який вибір зробити, в обох були свої плюси й мінуси

Така ситуація, ми з моїм хлопцем вже разом тривалий час.
Спочатку наші відносини почалися не з того, я металася між двома, не через симпатії, скоріше, а просто не знала який вибір зробити, в обох були свої плюси й мінуси.
В результаті вибрала другого Микиту, не довго страждала по першому Борису, але проскакували думки, а чи правильний роблю вибір.

Навіть написала першому, перебуваючи у відносинах з Микитою. Згодом я щиро полюбила Микиту, він був перший у всіх планах. Я закохалася, і він щасливий був, пізніше спливло моє смс, відправлене Борі.

Микита настільки був засмучений, а я налякана, я настільки злякалася втратити Микиту, мені було настільки бридко усвідомлювати свою помилку. У підсумку ми помирилися, я розплакалася, намагалася пояснити, що довірила йому себе, полюбила, та й він не зміг, мене відпустити.

Пізніше все вляглося, але з часом я дізналася, що він уже не довіряє, як раніше, і любов у нього стала менше після ситуації. Я прекрасно розумію його, я на його місці не змогла пробачити. Потім все налагодилося, пізніше все якось пішло на спад, він вчинками показував, що йому все одно.

А я закохана, не могла зрозуміти, як це виправити, бігала, принижувалася, і він, піддавшись мені, зізнавався, що шалено любить, просто, коли мені він показує свої почуття, я нахабно розслабляюся.

Ми на відстані живемо, бачимося 3-4 рази на місяць, часто на телефоні, а мені не вистачає ласки любові, а він особливо і не милується, хоча коли ми зустрічаємося, він мені в такому зізнається, і адже видно, що любить.

Може й справді боїться, що я його покину, тому не показує своїх почуттів? А я його шалено люблю. Але його вчинки, мені здаються жахливими і я часто приходжу до висновку, що нам не по дорозі, істерії. Він просто вже звик, що я можу зателефонувати, і сказати, нам потрібно розлучитися, раніше він обговорював, розумів, що ні він, ні я не хочемо розлучатися, що це чергові розмови. Зараз він вже на мої витівки говорить “ага, добре, давай пока”.

Я переридаю і дзвоню, перепрошую.
А в минулий раз, коли я це сказала, він просто сказав, окей, давай.
Я зі злості зателефонувала хлопцю, який хотів зі мною познайомитися. Я трохи відволіклася, ми листувалися ні про що, нічого такого не було, чисто дружня бесіда.

І на слід день я написала цьому хлопцю, що не хочу користуватися тобою, як рятівною пігулкою, я шалено люблю свого хлопця, попросила вибачення,
Він образився, але мені все одно було.

Пізніше здзвонилася з Микитою, ми довго говорили, в результаті вирішили зустрітися, ми провели прекрасний цілий день, потім він почув вібрацію мого телефону. Написав той хлопець, мені так страшно було.

Микита тремтів, коли я до нього доторкнулася, він заглянув в очі й сказав “е підведи, щоб я в тобі не помилявся” і відкрив листування.

Я, розумію, що це помилка. Він сказав, щоб я йшла, я до нього підійшла, сказала, що люблю, але він був незаперечний, я просто розридалася, він мене обняв, міцно так, я почала вириватися, він мене не відпускав.

Я розридалася і просто виплеснула те, що в мені сиділо. Пояснила, що хотіла так відволіктися, тому що про нього постійно думаю, а тут така сварка, думала, що розлучилися назавжди, тому і прийняла пропозицію хлопця, а насправді він не цікавий мені.

Я плакала у нього на грудях, він мене гладив, цілував, витирав соплі й сльози, а я продовжувала говорити, що мені боляче від того, як він надходить, як він байдужий, батьки мене постійно тюкають на цей рахунок, кажуть в кого ти перетворилася, принижуєшся, а я його люблю. Я йому це все вилила.

Він мене обняв міцно, сказав, що любить, але боїться повністю показати мені це, тому й поводиться іноді по дурному.

Я плакала і просила пробачення, він говорить, та я не ображаюся, я просто був здивований, боявся розчаруватися, нібито я в той момент була вільна, але і нічого собі не дозволила + написала цьому хлопцю, що люблю тільки свого, і не хочу користуватися іншими людьми, щоб мені легше стало.
Я його дуже люблю, сильніше будь-кого.

Та й він, він так тремтів, коли листування відкрив, я навіть здивована була.
У підсумку ми полежали, подивилися фільм, він мене гладив, говорив, що я вівця, але любить мене.

В результаті мене проводив, і мені так нудно від себе. Я ось проаналізувала все, я б давно на його місці послала. А він терпить мої витівки, істерики, такі ситуації. Навіщо? Любить, чи що?

Я по-дитячому поступаю, все це зрозуміла, як яблуко на голову впало. Але у мене страх, що він мене більше не буде ніяк сприймати,
Що не розглядатиме на майбутнє, не зможе довіряти, а я так цього боюся, боюся його втратити,
Я пишу і плачу, він ніби й каже, що добре все, але на душі такий камінь.