У 2013 році відкрили придорожнє кафе. Знаходилося воно майже на виїзді з міста.
Всі страви були свіжі, на кухні строго дотримувалися терміни зберігання продуктів. Не хочу хвалитися, але жодного отруєння за весь час.
Але через те, що продукти викидали частіше і більше ніж конкуренти, і ціни були відсотків на двадцять вище сусідньої забігайлівки. Але чомусь у нас народ був завжди – у них ні.
І якось зупинився у кафе Гелентваген. У кафе ввалився амбал з якимось мужиком. Явно не наш контингент. У нас їли в основному маршрутники, дальнобойщики, таксисти.
Замовили картоплю, відбивну і квашену капусту. Потім взяли каву і випічку (не пам’ятаю яку саме).
Поїли – оплатили і пішли. Чайових залишили раз в п’ять більше самої суми замовлення.
Я взагалі не зрозуміла, що це було таке.
Наступного разу в кінці тижня приїхав амбал. Запитав, чи можемо ми включити в меню горохову кашу і котлети з яловичини.
Відповіла ствердно. З кашею, звичайно, той ще геморой був, але з тих пір у нас цей амбал з мужиком їли котлети з гороховою кашею.
А якось увечері у нас вся стоянка була в мерседесах і бехах. Чи то криміналітет, чи хтось із влади.
І тільки через кілька місяців я випадково дізналася, чому вони у нас їли.
Якось до них чутки дійшли, що ми викидаємо продукти за два дні до закінчення їх терміну придатності і готуємо тільки зі свіжого.
