– Мама дзвонила. Просила доглянути квартиру, поки її не буде, – насторожено сказав Вадим. Він чудово знав, що прохання матері навряд чи потішить дружину.
– Куди вона знову зібралася? – Оля кинула погляд на чоловіка.
– У відпустку, на море. Вхопила недорогу гарячу путівку, тепер ось валізи збирає.
– Добре їй! – невдоволено кинула дружина. – Тільки ось ніяк не зрозумію, чому ми повинні доглядати її квартиру? Нехай сестру попросить, якщо вже так закортіло на море летіти.
– Тітку Олену? – Вадим здивовано підійняв брови. – Так вона ж у селі живе. Їй до міста дві години добиратися, а нам в сусідній район п’ятнадцять хвилин на машині.
– Ну то й що? У мене і без того справ по горло! Хочеш, сам за її квартирою стеж, а я… я займуся важливішими справами,- різко відповіла Оля.
– Гаразд, сам придивлятимуся за маминою квартирою… – важко зітхнувши, сказав Вадим.
Ця історія повторювалася щоліта. Подружжя не вперше сварилося через свекруху. І щоразу Ольга давала собі слово, що перестане заздрити їй. Проте варто їй почути, що Любов Єгорівна знову відлітає за кордон, як усередині все закипало.
– Ми з тобою вже четвертий рік поспіль скасовуємо відпустку, – повторювала Оля, – а твоя мати мандрує майже кожні пів року!
– І що ти пропонуєш? Заборонити мамі відпочивати? – В голосі Вадима пролунала втома.
– Ні, я пропоную, щоб і ми нарешті з’їздили на море, – заявила Ольга, дивлячись чоловікові просто у вічі.
– На які гроші? На наш внесок? Але ж ми накопичуємо! У нас то іпотека, то ремонт… Та й взагалі, навіщо я тобі все це перераховую, ти й сама прекрасно знаєш.
– Знаю! – Ображено відгукнулася Оля. – Але я втомилася працювати без перепочинку і дивитись, як інші відпочивають! Мені теж потрібний ковток свіжого повітря!
– І я втомився, – зізнався чоловік, опустивши плечі. – Але треба ще трохи потерпіти. Потім буде легше, от побачиш.
Ольга завжди поступалася чоловікові після таких розмов. Вона хоч і мріяла про відпустку, але розуміла, що спершу їм потрібно закрити іпотеку, а внесок із вигідним відсотком краще потримати ще небагато – так грошей у них стане трохи більше.
І все-таки щоразу, як тільки свекруха оголошувала про нову відпустку, Оля впадала у відчай. Їй було ніяково від того, наскільки по-різному вони жили.
У Любові Єгорівни була робота, але платили за неї небагато. Жодних накопичень у свекрухи не було, і все одно якимось дивом вона щоліта, а часом і взимку, примудрялася купити путівку до моря.
Невістка постійно натикалася у сімейному чаті на фотографії свекрухи. Та позувала в крислатому капелюсі і яскравій сукні, з безтурботною і щасливою усмішкою.
До кожного знімку Любов Єгорівна завжди додавала одну й ту саму фразу: «Життя одне! Відпочивайте, поки є можливість».
Ці фото страшенно дратували Ольгу. Вона знала правду: перед кожною поїздкою свекруха позичала гроші у подруг і знайомих.
Жінка обіцяла все повернути після зарплати, і при цьому зовсім не думала про завтрашній день.
– Яка вона безвідповідальна! Колись залишиться без грошей! – обурювалася Оля чоловікові.
– Це її життя, хай робить як хоче, – спокійно відповів Вадим.
Цей рік не став винятком. Все повторилося, як за сценарієм. Подружжя знову відмовилося від поїздки на південь чи за кордон, а свекруха, щаслива та безтурботна, полетіла до моря.
– Люба, мене відправляють на тиждень у відрядження, – майже одразу після від’їзду матері повідомив Вадим.
– У квартиру мами не встигаю забігти. Зараз прийму душ, зберу речі й на вокзал. Благаю, сходи до неї, полий квіти та погодуй кішку, бо вона з голоду загнеться.
– Ну ось, знову я! – пирхнула Оля, але майже одразу зітхнула і пом’якшала. – Гаразд, схожу. Зрештою, кішка ні в чому не винна. Не їй відповідати за безтурботність господині.
Вадим вдячно цмокнув дружину і квапливо попрямував до ванної. Поки він був у душі, несподівано задзвонив телефон. Ольга кинула погляд на екран – там горіло слово “Мама”. Не довго думаючи, вона вирішила відповісти.
– Алло! Слухаю! – вигукнула невістка.
У слухавці спочатку чулося чиєсь уривчасте дихання, а потім пролунали гіркі ридання.
– Олечко, це ти? А де Вадим? Мені терміново потрібна допомога! – з розпачем у голосі заторохтіла Любов Єгорівна.
– Вадим у душі. А що сталося? – насторожено спитала невістка.
– Мене пограбували, Олю… Сумку вирвали просто на набережній! Тепер у мене ні готівки, ні карток… Навіть квиток на літак зник!
– Ого… В поліцію зверталися?
– Яку ще поліцію, Олю? Я ж у чужій країні, тут зі мною і розмовляти ніхто не стане! Я тут на пташиних правах!
Ольга насторожилася. В голові раптом постало питання: навіщо свекруха дзвонила синові? Чим Вадим міг допомогти їй з іншої країни?
– І чого ви хочете від нас? Щоб ми прилетіли та шукали грабіжників?
– Ні, звичайно. Нехай Вадим придбає мені новий квиток. Навряд чи зможу відновити вкрадений.
– Добре, я передам йому, – стримано відповіла Оля. – На який рейс? На найближчий?
– Та навіщо на найближчий? У мене відпустка тільки почалася! Купуйте квиток днів через вісім. І ще … скажи Вадиму, нехай перекаже мені трохи грошей.
– У мене ні копійки не залишилося, а я навіть толком відпочити не встигла. Не сидіти ж мені тепер голодною!
Ольга не повірила своїм вухам.
– Тобто, ви хочете… продовжити відпочинок? – здивовано простягла вона.
– А що мені тепер псувати собі настрій через якихось хуліганів? Ну ні! Якщо я запланувала цю поїздку, то відпочину, як слід!
Ольга помовчала кілька секунд, а потім машинально вимкнула дзвінок. Усередині все кипіло від люті.
– Людина залишилася без грошей і думає не про те, як додому потрапити, а як ще тиждень на пляжі провалятися! – буркнула невістка собі під ніс. – Ось ще! Розбіглася! Не збираюся спонсорувати її відпустку!
З цими словами Оля внесла номер свекрухи до чорного списку і заблокувала її у всіх месенджерах чоловіка.
Вона хотіла захистити Вадима від прохань матері. Він, напевно, перевів би їй круглу суму, знявши гроші з вкладу, а цього Ольга ніяк не могла допустити.
За кілька годин Вадим спокійно поїхав у відрядження, взявши з собою тільки робочий телефон.
За кілька днів Любов Єгорівна все-таки повернулася. Вигляд у неї був змучений, злий і зовсім не такий, як на минулих відпускних фотографіях.
Виявилося, гроші на зворотний квиток їй збирали відпочивальники із сусіднього гостьового будинку: хтось дав тисячу, хтось – п’ятсот. Так і набралася потрібна сума.
Свекруха навіть розплакалася, коли незнайомці почали їй допомагати. А син, як їй здавалося, навіть не зателефонував, щоб дізнатись, як вона там після пограбування.
Прийшовши до Вадима та Ольги після приїзду, Любов Єгорівна з порога накинулася на невістку:
– Де Вадим?! Де ця безсовісна людина, яка навіть не зателефонувала і не запитала, як у мене справи в чужій країні?!
– Він у відрядженні. Повернеться завтра. Особистий телефон він залишив удома, а з собою взяв лише робочий, – спокійно пояснила Оля.
Любов Єгорівна заціпеніла.
– Так … виходить, це ти йому нічого не сказала? – Здогадалася вона.
– Не сказала, – не стала ухилятися Оля.
– Але… чому?
– Тому що ми не зобов’язані рятувати людину, яка ніколи не робить висновків, – відповіла Оля, дивлячись свекрусі у вічі.
У передпокої повисла тиша.
– Тобто ти залишила мене в біді? Просто взяла і нічого не сказала синові, коли я там, у чужій країні, без грошей, плакала в слухавку?! – зненацька вигукнула жінка.
– Ви самі загнали себе у цю ситуацію, – відповіла Оля. – То чому ми з Вадимом мали вас з неї витягувати?
– Тому що я мати твого чоловіка! У скрутну хвилину сім’я повинна бути поруч!
– Повинна! – Підхопила Оля з роздратуванням. – Але допомагати – це не означає латати чиїсь дірки на шкоду собі. Ви хотіли, щоб Вадим зняв гроші зі вкладу?
– З того самого, що ми роками накопичували, щоб хоч трохи відчути себе у безпеці? Ну ні! На наші заощадження навіть не розраховуйте!
Любов Єгорівна зблідла і розчаровано подивилася на невістку.
– Ось, значить, як… Ну гаразд. Зберігайте, накопичуйте. Тільки врахуйте, що життя проходить повз!
Ці слова зачепили Олю за живе. Вона й сама відчувала, як дні витікають крізь пальці, поки вони з Вадимом рахують кожну гривню, гасять іпотеку та відкладають вільні гроші «на чорний день».
Саме тому невістка й відчувала заздрість до свекрухи – до її вміння ловити момент і жити тут і зараз. Але зізнаватись у цьому, Оля, звичайно ж, не збиралася.
Коли Вадим повернувся із відрядження, він уже знав про все. Чоловік не став ні кричати, ні вставати на чийсь бік. Йому набридли нескінченні сутички між двома найближчими жінками. Тому він просто відсторонився.
І все ж таки цей конфлікт щось зрушив у чоловікові. Вже наступного літа Вадим, ні з ким не порадившись, купив квитки на море.
– Пора нам відпочити, – сказав він, простягаючи Олі путівки. – Скільки можна утискатись і відкладати щастя на потім?
Дружина задумалася на мить, а потім її обличчя осяяло такою щирою усмішкою, що у Вадима потепліло на душі.
– Згодна, – тихо промовила вона. – І знаєш… пробач мені за те, що тоді не сказала про маму. Я діяла зі страху втратити наші накопичення, і в результаті вчинила жорстоко.
– Але тепер я розумію, що Любов Єгорівна, за всієї своєї безтурботності, давно розкрила секрет щастя. Жити треба тут і зараз, бо «потім» може не настати. У твоєї матері є чому повчитися.
Вадим усміхнувся, притягнув дружину до себе та обійняв.
З того часу вони намагалися не відкладати життя на потім. Нехай не кожен рік, нехай не на найрозкішніші курорти, але вони обов’язково знаходили можливість вирватися з рутини.
Вони воліли подихати морським повітрям та просто побути разом. Та й з матір’ю стосунки налагодилися після того, як невістка перепросила. Ну схибила, – з ким не буває…
А ви що скажете про вчинок невістки? Залишайте свої думки в коментарях, підтримайте автора вподобайками!
