Ми зустрічаємось із хлопцем вже близько двох років. Якщо чесно, я ніколи не мала таких довгих стосунків. Якщо мені щось не подобалося, я без жалю розходилася за тиждень, місяць, пів року знайомства. Бувало, що кидали й мене, але набагато рідше

Ми зустрічаємось із хлопцем вже близько двох років. Якщо чесно, я ніколи не мала таких довгих стосунків. Якщо мені щось не подобалося, я без жалю розходилася за тиждень, місяць, пів року знайомства. Бувало, що кидали й мене, але набагато рідше.

А з Антоном… Я розумію, що це просто моя людина. Звичайно, у нас були дрібні сварки, але ми завжди з гідністю виходили з них. За той час, що ми разом, мені здавалося, що я знаю його вздовж і впоперек. Так, мені відомо, що він не має батьків, вони давно пішли з життя, а є тільки старша сестра. Він мене з нею познайомив, тепер ми іноді зідзвонюємось.

І ось Антон зробив мені пропозицію. Не сказати, що це було несподівано, таки вже два роки зустрічаємось, і все до цього йшло. Але я зраділа! Літала, як на крилах! Готувалася: яку сукню купити, яку зачіску зробити, кого із подруг покликати.

Разом з Антоном ми обрали місце проведення весільної церемонії, замовили ресторан, обговорили список гостей. Тільки дивно вийшло: з мого боку багато подружок та родичів, а з його боку – лише друг дитинства, пара колег із роботи та старша сестра. Але я вже казала, що інших родичів він не має.

Загалом, нас захопив передвесільний клопіт. І нічого не віщувало лиха, поки я випадково не підслухала розмову Антона з сестрою.

Ми були разом у нього вдома. Я збиралася на роботу, а в нього був вихідний. Справа була у травні. Я вийшла з дому у футболці, але відчуваю, що на вулиці прохолодно. Тож повернулася за курткою. Тихенько відчинила двері своїм ключем, щоб Антона не турбувати, бо коли я йшла, він ще дрімав.

Але виявилось, що Антон вже не спить, а розмовляє з кимось телефоном. Я спочатку не надала цьому значення, але почула його відповіді та зрозуміла, що йдеться про мене. Потім ще дослухалася і зрозуміла, що він розмовляє зі своєю сестрою. Звичайно, що говорила вона, я не чула, але відповіді Антона мене дуже насторожили.

– Я Юлі (це я) не сказав, і ти не роби цього!
– Ну ти що?! Вона ж одразу пошле мене далеко і надовго!
– Та я розумію, що все життя приховувати не вийде, але не зараз.
– Ну сам розповім, але тільки після весілля, за рік чи два.
– Та все я розумію! Все Наташа (це його сестра), годі про це!

Загалом, така емоційна розмова відбулася між ними. Я тоді пішла, не стала з’ясовувати, що трапилося і що від мене приховують. Увечері, коли ми побачилися з Антоном, він поводився, як завжди. А мене не залишала тривога.

Я намагалася заспокоїти себе, думаючи: ну що там може бути, справді? Прострочені кредити? Подумаєш, вони зараз у всіх, з ким не буває! А може, Антон має позашлюбних дітей? Та й нехай, мене це теж не лякає. А раптом справа взагалі в якійсь нісенітниці: типу в нього звичка розкидати шкарпетки, або він мріє змінити роботу.

Це я так заспокоювала себе.

Але час спливав, підготовка до весілля йшла по повний, а я ніяк не могла заспокоїтися. Звичайно, мені треба було поговорити з Антоном, але я не знала, як підступитися, адже він не знає, що я підслухала їхню розмову із сестрою (а підслуховувати погано). І потім, що я могла сказати: я почула те й те… Так він би просто відмазався і викрутився.

Прийшла мені думка поговорити з його сестрою про це, але я швидко зрозуміла, що вона мені правду не розповість без згоди на те брата. Загалом, вирішила піти ва-банк. Вивела його на розмову і вдала, що все знаю.

– А коли ти збирався мені все розповісти: після весілля чи коли завагітнію? – питаю я.
А у відповідь отримую довгу незв’язну промову:

– Я б не допустив вагітності… Шанси передачі хвороби зовсім невеликі… У мене все гаразд… Ми можемо зробити ЕКЗ із донорською спермою…

І тоді я зрозуміла, що проблема справді серйозна. Коли Антон заспокоївся, я сказала йому, що насправді нічого не знаю, просто випадково підслухала його розмову з сестрою. І попросила його розповісти все як є. І він розповів.

Насправді крім сестри, він має маму, яка живе в нашому ж місті. Вона жива, але страждає на шизофренію. Форма не важка, що дозволяє мамі жити окремо. Вона практично веде звичайний спосіб життя, тільки весь час на пігулках, і кілька разів на рік їздить у спеціальні санаторії. Антон та Наталя її іноді відвідують.

Шизофренія не передалася її дітям, але вони побоюються, що може передатися онукам. Я ніколи не думала, що Наталці вже 35 років, а в неї немає ні чоловіка, ні дітей. Тепер розумію чому.

І ось як мені тепер жити із цією інформацією? З одного боку, я розумію Антона: він боявся, що дізнавшись, я його кину. З іншого боку, як би він виправдовував небажання мати дітей? А ще, у цій ситуації мені незрозуміло, як можна свою живу матір хоч і хвору, «записати в покійники»?

Загалом я скасувала весілля і взяла час подумати. Зрештою, ми справді могли б зробити ЕКЗ або навіть усиновити малюка – я не проти цього. Але дратує те, що Антон два роки мені брехав. А раптом у нього є ще якісь таємниці?