Михайло вже суттєво спізнювався на нараду. Нехай він володіє мільйонами, проте він все ще залишається пунктуальною людиною, яка шанує своїх колег і старається задля спільного блага.
Ось тільки його крута машина заглохла прямо посеред снігової бурі, а телефон, як на зло, повністю розрядився. Чоловік вискочив з авто та озирнувся у пошуках якогось кафе. Можливо, там він зможе зарядити телефон та викликати собі таксі.
Ось такі казуси трапляються навіть із найбагатшими людьми міста. Без телефону Мишко як без рук, і нічого тут не вдієш.
Поруч не було жодної відкритої кафешки, чомусь вулиця була практично пуствнною в цьому плані. Поруч знаходився лише продуктовий магазин, із тих, що були раніше. Ніякого самообслуговування, і, звичайно ж, лише готівка.
Мишко зітхнув і похмуро пішов уздовж дороги, намагаючись зігрітися в дорогому, але тонкому пальті. Йому не було сенсу тепло одягатись, адже він практично завжди їздив у своїй машині.
Назустріч молодому чоловікові йшла бабуся. Михайло навіть не одразу помітив її у сніговій бурі. Бабуся намагалася роздивитися щось на екрані свого маленького телефону, який був ніби з минулого століття. Михайло з сумнівом глянув у бік бідної старенької і все ж наважився:
Бабусю, а можна з вашого телефону таксі викликати? Машина застрягла в снігу і затихла, а мій мобільний розрядився зовсім.
Мишко не очікував позитивної відповіді. Зазвичай такі бабусі виявляються дуже підозрілими. Однак цього разу йому пощастило. Бабуся посміхнулася і простягнула хлопцеві телефон. Михайло радісно взяв маленьку трубочку і набрав номер свого водія, послугами якого він зрідка користувався.
Бабуся дочекалася кінця розмови та попросила у чоловіка трохи грошей на їжу. Віддавши мобільний, Мишко разом із ним простягнув пару великих купюр.
Поки старенька ховала телефон у сумочку, вітер посилився ще більше і зірвав хустку з її сивого волосся. Михайло спіймав хустку і вже збирався вручити зляканій старенькій, коли помітив у її вухах гарні сережки. Вони були незвичайними: круглі зелені камінці в обрамленні крил ангельських. Унікальна прикраса… яку він точно десь уже бачив. І бачив неодноразово!
Поруч засигналила автівка. З неї вискочив Вася, власний водій, і фактично заштовхав боса в теплий салон. При цьому він примовляв щось на тему того, що не можна ось так ось на морозі стояти.
Мишко приголомшено назвав місце призначення Васі та заглибився у свої думки. Василь швидко доїхав до офісу та висадив начальника. А того одразу захопили всякі важливі справи, яких накопичилося чимало, поки Михайло Іванович чекав на машину.
Увечері бізнесмен повернувся додому і ліг спати. День був насичений подіями і мозок вимагав розрядки. Зазвичай Мишко спав дуже міцно, але цієї ночі прокинувся. Йому наснилася його прабабуся, яку він бачив лише кілька разів у житті. У її вухах були ті самі сережки. Вона сказала правнукові, що ці сережки кілька століть зберігалися в їх сім’ї і були втрачені ще до війни.
Мишко прокинувся, не розуміючи, де він і що відбувається. Дивний сон був забутий на кілька днів. Проте за тиждень сон наснився знову. Михайло став неспокійним та тривожним. Він не розумів, чому йому сниться ця історія, в якій точно немає жодного слова правди.
Однак думки про сережки стали настільки нав’язливими, що чоловік вирішив з’ясувати бодай щось. Він підняв сімейні архіви, проте ніде не було згадки про якісь сережки.
З найдавніших документів було лише свідчення про народження прабабусі, яку звали Ангеліною, та старе фото. На ньому складно було щось роздивитися, і все ж Мишко побачив їх! Ті самі сережки були у вухах у молодої дівчини з довгим волоссям. Красуня явно спеціально заправила бічні пасма за вушка, щоб фотограф зміг сфотографувати її незвичайну прикрасу.
