Моя історія може здатися звичайною, але хто відчуває схожі почуття, той зрозуміє мене.
Ми познайомилися коли я була вже одружена і у мене були діти. Але це почуття пронизало мене. Я не хотіла, щоб зі мною це сталося, не хотіла цих почуттів, і як могла чинила опір. Адже мене чоловік дуже любить, і я не могла йому зраджувати.
Але чим більше я чинила опір, тим більше мене до нього тягнуло. Потім я дізналася, що він теж тягнеться до мене, і у нас все взаємно. Він запропонував, щоб я за нього заміж вийшла, я відмовилася, тому що у мене склалися такі обставини.
Ми з сім’єю мали переїхати назовсім до Німеччини. Він просив, щоб я залишилася, а я поїхала. Але потім я приїжджала до нього і в нас все було добре, правда він просив залишитись, але я знову його кидала.
Та й на те в мене були причини, це страх, тому що він був молодший за мене на 10 років. То він зараз любить, а потім зустріне молоду незаміжню, і одружиться.
Минулого літа ми з ним зустрілися знову і домовилися, що все маємо вирішити за рік: або забути одне одного, або залишитися разом назавжди. Але в березні я дізналася, що він одружився і чекає на дитину. І впізнала від його дружини.
Вона мене чогось знайшла в інтернеті і написала повідомлення. А тепер ще й на Фейсбуці пише повідомлення начебто від нього, і я не знаю, там все упереміш, і він писав і вона теж. Коротше дістали тепер мене.
Та мені боляче, що я сподівалася на диво, що все буде добре і ми будемо разом. А він не став, чекати на диво, просто влаштував своє життя. І боляче мені, тому що я берегла свої почуття і душею завжди була тільки з ним. І серцю не накажеш, щоб любити чи не любити, але зараз воно болить сильно.
А взагалі я хотіла б любити так чоловіка, він заслуговує, а я не заслужила його кохання. Але навіщо Бог посилає це кохання не до того, кого ти хочеш, і за що мені цей біль. Я так хочу, щоб це кохання померло і не бути залежною від нього. Краще взагалі не любити, ніж ось так.
