Минулої весни поїхала до Бразилії до нареченого, хоч він на 20 років старший, додому повертатися не збираюсь

Коли я тільки-но збиралася переїхати до нареченого-бразильця, то нічого не знала про цю далеку країну.

Мої знання закінчувалися на тому, що тут люблять знімати серіали, грають на вулицях босоніж у футбол, а також люблять карнавали. Ну і ще, звичайно, були деякі знання в галузі географії.

У Бразилії насамперед мене здивував різкий контраст між життям мешканців бідних районів та представників більш забезпечених верств суспільства. Відрізняються не лише вдома, а й спосіб життя, звички, цінності, стиль мови.

У тих самих фавелах скрізь брудно і небезпечно, будівлі розмальовані графіті, дроти звисають прямо над головою. Причому багато бідняків навіть школу не закінчують.

І тим дивніше бачити зовсім поруч красиві елітні будинки з високим парканом та охороною, з басейнами та дитячими майданчиками, із салонами краси та іншими сучасними радощами прямо у дворах. Багато живуть ті, хто має гарну освіту: лікарі, юристи, інженери …

Буває, що люди вибираються із фавел, хоча зробити це досить важко. Це стає можливим, якщо багато працюєш та отримуєш якісну освіту. Не дивно, що багато бідних батьків орють на кількох роботах, щоб дати дітям освіту, адже це квиток на краще життя.

Хоча багато людей влаштовує їхнє життя, вони не роблять жодних зусиль, щоб щось змінити.

Забезпечені сім’ї зазвичай наймають хатню робітницю, яка приходить пару разів на тиждень. Тут дивовижно те, що для мешканця фавел влаштуватися працювати в пристойну сім’ю — великий успіх.

Але проблема в тому, що знайти сумлінну хатню робітницю або няню непросто. Багато потенційних працівників і робітниць просто лінуються щось робити.

Здивувало ще й те, що тут немає поїздів, за допомогою яких можна з’їздити до сусіднього міста. Люди пересуваються з допомогою автомобілів, автобусів чи літаків. Останній вид транспорту, звичайно, дозволити собі можуть одиниці.

Розмовляють тут португальською, англійську мало хто знає. Тому перед приїздом до цієї країни краще знати хоча б основи мови.

І готуйтеся до того, що тут дуже люблять обійматись. А при прощанні цілуються в обидві щоки.

Причому таке ставлення тут і до друзів, і нових знайомих. У такій традиції не бачать нічого поганого, і мені вона також починає подобатися. Мінуси поки що не відчула, тому повертатися зовсім не тягне.