Коли Євгену було три роки, його забрали від батьків, які п’ють. Недоглянутого і голодного малюка віддали на виховання бабусі, якій довелося переїхати в наше місто і на всі заощадження купити квартиру, щоб в ній ростити онука.
З того часу жив Євген із бабусею, зустрічаючись із батьками кілька разів на рік. Весь цей час вони продовжували дуже багато пити, і жоден з них не працював.
Аліменти на утримання дитини, зрозуміло, ніхто не платив. Крім того, вони й заходили до сина, тільки щоб був привід позичати у бабусі грошей.
Євгену з бабусею було дуже тяжко прожити на пенсію, тому він рано почав працювати, й паралельно навчався.
Завдяки своїй цілеспрямованості, Євген все ж таки здобув гарну освіту, та влаштувався в перспективну компанію. Невдовзі бабусі не стало. Він дуже тяжко переніс втрату, оскільки вона була єдиною близькою людиною, яка ним опікувалася.
Так сталося, що Євген почав більше спілкуватися з батьками. А ті й собі «стали на правдивий шлях» після того, як дізналися, що син став добре заробляти. Мати запевняла його, що кинула пити, та влаштувалася на роботу.
Вона навіть запропонувала зайнятися питанням встановлення пам’ятника, аргументуючи це тим, що у сина «багато роботи й справ, а часу мало».
Євген вкотре повірив матері, й дав їй досить велику суму грошей, щиро вважаючи, що мати справді змінилася. Звісно, він цього дуже хотів, оскільки попри матеріальну забезпеченість, потребував любові найрідніших людей, яких він ніколи не мав.
Але горе-мати, тільки-но отримала гроші, відразу зникла в невідомому напрямку. Євгена це дуже розлютило, та приголомшило, можна навіть сказати, що зламало.
Адже це було лише через пів року після того, як бабусі не стало, і так зрадницьки з ним вчинила власна мати. На той момент йому вже виповнилося 26 років.
Зрозуміло, що батьки зникли ненадовго, а лише на той час, доки не закінчилися гроші. Час від часу вони знову зверталися до Євгена, та жалібно просили грошей.
Він розумів, що ці люди зовсім його не люблять і приходять до нього тільки за грошима. Але попри все, він не міг їм відмовити й щиро вірив, що таким чином робить їм добро.
Однак невдовзі ці, так звані “батьки”, перейшли всі межі, і Євгена терпець урвався.
Дзвонить якось його мати й тремтячим голосом повідомляє, що у батька трапився серцевий напад, його забрали на швидкій, але в лікарні йому не надають допомогу.
Злякавшись за життя батька, Євген відразу подзвонив своєму знайомому, який працював завідувачем названої лікарні, й почав просити посприяти якнайшвидшій допомозі у лікуванні батька.
Як з’ясувалося пізніше, жодної людини з вадами серця до лікарні не поступало, привезли тільки якогось безхатька, який у п’яному чаді сильно вдарився головою. Звісно ж це і був батько Євгена.
Завідувач лікарні був дуже здивований таким станом подій, а Євгену було дуже ніяково.
Через деякий час мати знову робить нову спробу потривожити сина, і дзвонить йому з проханням дати грошей на подальше лікування батька.
Суму вона назвала невелику, проте Євген, навчений попереднім досвідом, засумнівався у правдивості її слів, і сам приїхав до лікарні, щоб сплатити за необхідне лікування.
Коли всі грошові операції були виконані, ліки куплені, Євген планував відвідати батька в палаті.
Але точкою кипіння для Євгена виявилася розповідь однієї медсестри про те, що його мати, приходячи відвідувати свого чоловіка, скаржиться персоналу на невдячного сина.
Ніби то вони з батьком все життя витратили на його виховання, останні гроші віддали, щоб поставити його на ноги, а він, отримуючи велику зарплатню, зовсім не допомагає їм.
На цьому терпець Євгена урвався, і він зрікся батьків, заперечуючи сам факт їхнього існування. Обірвав усі зв’язки, та заблокував їхні номери.
Якщо в дитинстві він зміг жити без батьківської любові, то зараз тим паче! Краще без батьків, ніж з такими невиправними пияками. Хто його засудить, той, мабуть, не жив без батьківської любові!
