Дощовий туманний вечір ідеально підходив настрою Вероніки. Вийшовши з поліклініки, дівчина не поспішала повертатися додому. Всередині неї тривога, неспокій. Сьогодні вона дізналася про те, що вагітна.
Кілька місяців тому вони з Артемом розписалися в ЗАГСі. Святкування було скромне, але по-сімейному тепле. Її батьки, родичі чоловіка і кілька найближчих друзів. Потім два тижні біля моря, де молоді насолоджувалися сонцем і золотистим теплим піском.
Але ось прийшов час повертатися.Вероніці здавалося, що саме з тих пір, все і пішло наперекосяк. Спочатку Артема понизили в посаді через якусь дрібницю. Співробітники здогадувалися, що причина в сині директора, якого потім прилаштували на «тепле» місце, але говорити про це ніхто не став, боялися звільнення.
Сама дівчина ледве здала сесію в університеті, ледве витягнувши останній предмет і зараз, вона знала, її поставили під особливий контроль. Господиня підняла плату за квартиру, та й їхні стосунки з Артемом на всьом цьому грунті стали давати слабину.
Дитина ніяк не входила в їх плани.Повернувши ключ, дівчина увійшла в маленьку квартирку. Зняла шарф і, продовжуючи тримати в руках, опустилася на стілець.– Вероніка, це ти? – пролунав з кухні голос Артема, але вона не відповіла.
Всередині стало так гірко і відчай, нагромадившись, виплеснувся в вигляді сліз. Вона не плакала, просто сиділа в темряві і стискала в руках червоний шарфик, на який падали сльози. У такому вигляді її і застав чоловік.– Ти чому сидиш? Я чайник поставив, з тістечками будеш? –
Артем клацнув вимикачем і завмер, дивлячись на дівчину.– Вероніка? – обережно вимовляючи і опускаючись навпочіпки, щоб заглянути їй в очі. – Чому ти плачеш?– Ей, тихіше, ш-ш-ш … – накривши її руки долонею, а другою втирає сльози з щік.
– Що трапилося? Ти можеш мені розповісти.-Я вагітна. Вагітна, Артем! Була у лікаря і … – черговий схлип перериває її, але вона знаходить в собі сили продовжити. – Мені сказали, термін три тижні. Але як же ми будемо, у тебе робота, у мене навчання і взагалі все … – нарешті піднімає заплакані очі на чоловіка і замовкає.
На його обличчі зовсім не ті емоції, які вона очікувала побачити.Подив у очах Артема був радісним, а посмішка … Так широко чоловік посміхався лише в той раз, коли вона відповіла «так» на його пропозицію вийти за нього.– У нас буде дитина, Вероніка … – сльози щастя виступають на обличчі Артема.
– Це ж чудово!– Але як же …– Все інше неважливо. Ми впораємося. – м’яко торкається до руки дружини і з ніжністю дивись на її живіт. – Ми з усім справимося, я тобі обіцяю. Разом.
