На перший погляд, може здатися, що моя мама до мене дуже прив’язана, і від великого кохання не хоче відпускати від себе. Але вся справа в іншому. Після мого переїзду грошовий потік у її квартирі зменшиться, а домашнього клопоту, навпаки, додасться

На перший погляд, може здатися, що моя мама до мене дуже прив’язана, і від великого кохання не хоче відпускати від себе. Але вся справа в іншому. Після мого переїзду грошовий потік у її квартирі зменшиться, а домашнього клопоту, навпаки, додасться.

Мені 25 років. Я закінчила університет кілька років тому. Я маю стабільну роботу. Раніше ми жили втрьох: я, мама та брат. Квартира – трикімнатна, кожен мав своє місце, тому ми один одному не заважали.

Мама завжди була дуже «велелюбною», що ні рік – новий мужик. У нас із братом батьки теж різні. Рік тому у нашій родині з’явився новенький – Вася. Так сталося, що одночасно з мамою своє особисте життя влаштував і брат. Він одружився з дівчиною, на ім’я Наташа.

Молода пара планувала зібрати внесок на іпотеку протягом кількох років, а потім з’їхати. Але виявилось, що Наталя при надії, і вони лишилися. Почалися сварки та постійний поділ території.

Спочатку всі намагалися себе стримувати. Сварки, звісно, були, але рідко.

Але після того, як у молодят зʼявився малюк, у нас жодного дня не минає без конфлікту. Таке відчуття, що коли я приходжу з роботи, то потрапляю в пекло.

У нашій квартирі лаються всі та з усіма. Новий мамин «чоловік» з’ясовує стосунки з моїм братом, мама намагається виховувати невістку, періодично і я потрапляю під чиюсь гарячу руку.

Загалом про таких сусідів, як ми, рієлтор розповідають «страшилки».

Крім квартири, в якій ми живемо, у нас є ще одна квартира. Ну як у нас, у мене. Річ у тому, що після розлучення мій батько підтримував зі мною стосунки, спілкувався, давав гроші на дрібні витрати, крім аліментів.

Загалом брав участь у моєму житті як міг. Кілька років тому його не стало. У заповіті єдиною спадкоємицею своєї квартири він вказав на мене.

Як не намагалися численні родичі з татового боку оскаржити це рішення, суд залишив житло за мною. В результаті ми почали здавати цю квартиру в оренду, оскільки гроші зайвими не бувають.

Та й знайти мешканців ніколи не було проблемою. Я із задоволенням селила там студентів чи друзів своїх однокурсників.

Нещодавно мої мешканці з’їхали. Квартира вже кілька місяців порожня. Чесно зізнаюся, думка про те, щоб переїхати, виникла ще після весілля брата. А тут якось накипіло.

По-перше, дружина Наташа у мого братика не дуже господарська. До того ж після декрету виходити на роботу вона явно не збирається. Проте завжди із задоволенням вручає мені племінника, як тільки я переступаю поріг.

І їй не має значення, втомилася я чи в мене якісь плани. Я спочатку ввічливо їй пояснювала, що не можу щодня кілька годин сидіти з малюком. Потім із нею поговорив і брат. Але це марно.

По-друге, я почала замислюватися над своїм особистим життям. У нашу квартиру нікого і привести не можна, бо у нас або брудно, або гамірно. Буває, що конфлікти з відсутністю прибирання збігаються. Мені з подружками навіть чаю випити соромно до нас зайти.

По-третє, від мене постійно вимагають грошей. Мало того, що кошти з оренди моєї квартири ми ділимо на всіх, так ще й у загальний котел я маю вкладати стільки ж, скільки кожна з сімейних пар. Ну, це занадто!

Одного чудового дня я, збираючись на роботу, прихопила із собою запасний одяг та гігієнічне приладдя. А ввечері не стала повертатися до трикімнатного “пекла”, а поїхала до себе. Давно я так не висипалася!

За кілька днів зателефонувала мама. Вона вимагала, щоб я перед нею прозвітувала, де я була і що робила.

– Мамо, я від вас втомилася. Ні хвилини спокою! Я прийняла рішення: тепер я житиму окремо, у своїй квартирі. Я хочу самостійного життя.

Настала пауза. Мама, мабуть, не відразу зрозуміла, про яку квартиру йдеться.

– Що це ти вигадала, дочко?! Нам на кухні час ремонт робити! Грошей не вистачає! Повертайся додому! Я вже з мешканцями домовилася щодо квартири! А той, хто хоче влаштувати особисте життя, той влаштовує! У брата ж твого вийшло!

Але я не стала продовжувати цю безглузду розмову. Я й так стільки років терпіла. Час і про себе подумати. У цій ситуації мене підтримав лише брат. Він привіз мені решту речей, щоб ми з мамою не перетиналися.

Тепер у нас із братом домовленість: я напишу відмову від своєї частки у маминій квартирі. Можливо, вони взагалі її розміняють і роз’їдуться у різні боки. А сама потихеньку робитиму ремонт у своєму гніздечку.

Мама, звісно, на мене ображається. Навіть каже, що я зрадила нашу сім’ю. Але в чому тут зрада? Вони знайшли свої другі «половинки», а мені коли займатися своїм особистим життям?!