– На тебе так рано ніхто не чекав, – промовив чоловік, з-за спини якого виглядала рідня

Дружина ще раз прискіпливо оглянула вміст своєї валізи.
– Начебто точно все! – впевнено промовила Яна.

– Та точно все! Ти не боїшся запізнитися? – нервово поглядаючи на настінний годинник, спитав я.

– Вже виганяєш мене? Я думала, що ти сумуватимеш, – усміхнулася вона і закрила блискавку на валізі. – Продуктів я накупила купу.

– Усе? Їдемо? – спитав я, крутячи в руках ключі від машини.
– Так, – Вона кивнула мені на валізу.

Через десять хвилин ми спустилися до машини.
– Придумали ж ці відрядження, – обурено пробурчала вона, – і якраз у найнезручніший момент. Я ж не мала їхати…

– Що вже є, – знизав я плечима.
– Мені не хочеться кидати тебе одного на день народження, – жалібно промовила дружина.

– Нічого страшного, не хвилюйся! – намагаючись підбадьорити її, промовив я. – Я чудово відзначу його на самоті. До того ж у мене не ювілей…

– В останній момент повідомили, – з образою пробурчала Яна.
– Люба, годі вже голосити. Набридло слухати, – напівжартома і водночас напівсерйозно, обурився я.

Я з нетерпінням чекав, поки на світлофорі нарешті спалахне зелене світло, і ми зможемо рушити з місця.

Крім того, що мені потрібно було відвезти Яну на вокзал, мені треба було ще й зустріти там своїх родичів, які з нею не ладнали. Мої батьки, та сестра, при першій же зустрічі, взяли Яну в багнети.

Їм не сподобалося, що вона не стала вислужуватись перед ними, а назвала речі своїми іменами й повідомила, що не збирається скакати собачкою.

– Весілля не буде! – рішуче пригрозила моя мати, Наталія Тимофіївна.
Однак нічого вдіяти так і не змогла. Я все одно одружився з ненависною їм Яною.

Весілля відбулося в натягнутій атмосфері, оскільки родичі з мого боку ходили з кам’яними обличчями. Проте нас їхній настрій не бентежив – ми веселилися від щирого серця.

Виїжджаючи з весільної урочистості, мати почала плакатися мені:
– Тепер невідомо, коли побачимось. Твоя змія, ой, вибач, дружина, на свою територію нас не пустить.

– Синку, тобі треба брати свою квартиру, щоб я могла вільно приїжджати, і ніхто мені не вказував на двері, як твоя Яночка.

– Мамо, квартира коштує дорожче за пакет молока, – безглуздо посміхнувся я. – На неї гроші так просто не знайдеш…

– Ти постарайся, а то мене не стане, і не побачу тебе більше, – награно заплакала мати.

Я запевнив матір, що обов’язково подумаю над її пропозицією, але, як і очікувалося, нічого не став робити. Точніше, я не мав коштів на покупку квартири, а влазити в іпотеку я не горів бажанням.

До того ж грошей на початковий внесок у мене не було, та й із моєю зарплатою мені багато б грошей не дали.

– Коли ж ми з тобою тепер побачимось? – нарікала вона. – Понад рік тебе вже не бачила. Навіть у день народження синочка не побачу…

– Може і побачиш, – загадковим тоном промовив я.
Вона відразу зацікавилася моїми словами й діловито промовила:

– А можна докладніше?
– Яна їде на п’ять днів у відрядження, – натякнув я матері.

– Ой, то ми можемо приїхати? – радісним тоном запитала вона.
– Можете, але не раніше вечора п’ятниці. Яна якраз виїжджає, – поділився я новиною. – Тільки приїзди одна.

Проте, задоволена мати вже не слухала мене, вона почала кликати із собою в дорогу родичів. У результаті, набралося аж п’ять осіб, про яких мені мати вирішила не говорити.

Коли рідня вже була на вокзалі, Яна почала говорити мені про те, що їй не хочеться їхати й навіть почала дзвонити колегам, щоб підмінитися.

Я настільки занервував, що буквально випхнув дружину за двері, боячись, що вона передумає і нікуди не поїде.

Відвізши Яну на вокзал, я забрав звідти родичів. Для мене стало великою несподіванкою той факт, що замість матері та батька, приїхала не лише сестра, а і її чоловік із дитиною.

Я здивовано оглянув усміхнену процесію.
– Сюрприз! – радісно крикнула мати, та кинулась мені на шию. – Дуже всі скучили за тобою! Добре, що ми маємо п’ять днів!

– Ну так, – кивнув я у відповідь, та з жахом уявив, чим годуватиму всю цю ораву.
У машині рідня влаштувала товкучку. Усі хотіли їхати у моєму автомобілі, а не викликати дороге таксі.

Умістившись всі в машину, ми рушили в дорогу. Дорогою додому родичі встигли посваритися через нісенітницю.

Коли гості дісталися Яниної квартири, вони відразу полізли в холодильник. Витягнувши все, що дружина купила перед від’їздом, родичі сіли вечеряти.

Я зі здивуванням виявив, що після прийняття їжі вони те, що не з’їли, понадкушували.

Потім рідні в одну мить захотілося прийняти душ і сходити в туалет. Через це знову виникла суперечка і справа навіть мало не дійшла до чубанини. Насилу я зміг їх розняти й загасити конфлікт.

– Спати вже лягайте – все! – Скомандувала мати. – Мені ще треба із сином поговорити.

Невдоволена рідня скривила фізіономії, але всі розійшлися по кімнатах, які встигли вибрати для себе.

– Синку, ну ти ж думаєш, як розв’язувати проблему?
– Яку?

– Щодо квартири. Не будемо ж ми зустрічатися тільки, коли твоя дружина їхатиме? – розсміялася мати. – Потрібно думати про свою нерухомість.

– Мамо, я не маю грошей на свою нерухомість, – нервово відповів я.

– То ми з батьком допоможемо. Не залишимо ж ми тебе без житла, – пишаючись собою, промовила вона.

Я із невдоволенням глянув на неї й, не стримавшись, пробубнив:
– Мені тридцять п’ять років. Якби ти хотіла допомогти мені, давно вже допомогла б.

– Ну, поки руки не доходили, а зараз точно дійдуть, – пообіцяла вона.
Проте я чудово знав, що мати тільки на словах герой, а як дійде до справи, так одразу – у кущі.

– Гаразд, спати піду. Ми з татом, до речі, твою спальню зайняли. Ти ж не проти? – Поставила риторичне запитання мати й, побрела спати.

У результаті з’ясувалося, що сестра з дитиною лягли у другій кімнаті, а зять зайняв весь диван. Я поник, бо уже був не радий приїзду родичів, і мені довелося спати на підлозі, на ковдрі.

Вранці на мене ледь не став батько, який залишився ще й незадоволений тим, що я розлігся, де завгодно.

Усі родичі прокинулися лише до обіду. Сухо привітавши мене, вони посідали за стіл.
– Чим пригощатимеш? – Запитала сестра Ольга. – У холодильнику порожньо.

Не повіривши, я відчинив дверцята і здивувався. Окрім двох банок із консервою у томатному соусі, там нічого не було.

– Я приготую шикарну вечерю, але треба сходити в магазин. Зараз дам список, – заметушилась мати.

Побачивши його, я злякався. Мати явно хотіла мене розорити. У списку, крім звичайних продуктів, значилися і досить дорогі, на кшталт червоної ікри, мідій і стейку з мармурової яловичини.

Близько години я витратив на те, щоб закупити продукти. Голодна рідня з нетерпінням чекала на моє повернення, тому, тільки-но я увійшов до квартири, почали вихоплювати у мене з рук пакети. З того, що залишилося, мати приготувала вечерю.

Я із невдоволеним обличчям колупався в ньому, думаючи над тим, яку велику помилку зробив, повідомивши матері про те, що вона може приїхати.

Несподівано грюкнули вхідні двері. Мій ніс відразу спіймав запах знайомих парфумів. Я різко змінився в обличчі й вибіг до передпокою. З валізою в руках стояла Яна.

– Тебе так рано ніхто не чекав!

– У тебе тут, дивлюсь, гості? Дружина за двері, а чоловік привів гостей, – розчаровано промовила вона.

– Дуже шкода, що ти вирішив відсвяткувати свій день народження з ними, а не зі мною. Я їду в готель. Вранці повернуся, і щоб тут нікого не було! – Додала вона і, розвернувшись, вийшла з квартири.

Гості здивовано переглянулись і вирішили вкотре повечеряти. Нікого особливо не збентежило повернення господарки квартири. Тільки мати ображено пирхнула:

– Погостили, називається. Ну, дякую, заради двох днів приїхали…
– Що вдієш? – Знизав я плечима, приховуючи свою радість з приводу того, що рідня завтра поїде.

Я насилу дочекався їхнього від’їзду і зателефонував Яні з повинною.
– Вибач, що не сказав. Але дуже радий, що ти повернулася! Ти мене врятувала!

– Ти думаєш, я пробачу тобі після того, що ти втнув? – похмуро запитала Яна.

– Я цілий місяць готуватиму, прибиратиму і митиму посуд, – запевнив я дружину. – А найголовніше, більше жодної рідні! Мені вистачило!

Мати на кілька тижнів образилася на мене, а потім знову почала дзвонити та скаржитися на те, що дуже рідко бачить мене, і треба обов’язково щось з усім цим робити.

Я обіцяв їй подумати, але на тому самому місці все завжди й залишалося! Я повинився перед дружиною, і вона мені пробачила!

Для себе я зробив висновок, що я дуже відвик від своїх невихованих родичів, і навіть за ними не скучаю!

Зараз моя родина, це моя дружина Яна! Можливо це не правильно, і хтось мене звинуватить у меркантильності, але це факт! Не дарма кажуть, що відстань і час розвіюють всі почуття!

Я цьому не вірив, поки сам не стикнувся. А ви що скажете, стосовно моєї гіпотези про почуття! Вона істина, чи хибна? З вами таке траплялося?