– Мамо, ти повинна мене зрозуміти! Я не можу втратити цієї дівчини. Я прошу тебе!
– Костю, синку, невже вона для тебе так багато значить? – Запитала Ксенія Олександрівна.
– Не просто багато, мамо, Карина для мене – все! Якщо вона піде від мене, разом із нею піде моє життя.
– Добре, любий, а що я можу зробити? Чим я можу тобі допомогти?
– Мені потрібні гроші на весілля та весільну подорож, – відповів Костянтин.
– Але ж у тебе є якісь накопичення. Хіба цього не вистачить?
– На скромне весілля у кафе та поїздку в Одесу – цілком вистачить. Але Каріна заслуговує на більше. Банкет у ресторані «Панорама» та подорож на Мальдіви. Я мушу їй це подарувати!
– Вона вимагає від тебе цей “набір”? – Поцікавилася мати.
– Ні, але я чув одного разу, як Каріна сказала своїй подрузі, що вона вийде заміж тільки за того чоловіка, який зможе запропонувати їй найкраще, і назвала цей ресторан і Мальдіви, – пояснив Костя.
– А сама Каріна що з себе являє?
– Вона чудова! Я зараз покажу тобі її, – Костянтин увімкнув телефон та показав матері кілька фотографій.
– Так, дівчина, звичайно, дуже гарна. Але я не це мала на увазі. Чим вона займається, хто її батьки? – Запитала мати.
– Їй двадцять три роки, вона працює у юридичній фірмі. Її батьки живуть та працюють за кордоном. Вона така інтелігентна, витончена. Ти допоможеш мені? Даси грошей?
– У мене, звичайно, є трохи вільних грошей, але ця сума навряд чи задовольнить апетити твоєї дівчини, – сказала Ксенія Олександрівна.
– Мамо, не прибідняйся, будь ласка! Коли батька не стало, я відмовився від спадщини на твою користь. І зараз у тебе дві третини трикімнатної квартири, в якій ми живемо, двокімнатна квартира, яку ти здаєш, дача, та пристойна сума на рахунку у банку.
– А в мене лише одна третина частки у квартирі. Навіть машина, на якій я їжджу, належить тобі. А Каріна – вона королева! Я не можу при ній сказати, що в мене немає грошей, щоб порадувати її якоюсь дрібницею.
– І якими дрібницями ти її радуєш?
– Різними. Ось позавчора ми йшли з нею повз крамницю, а вона раптом зупинилася і почала розглядати маленьку шкіряну сумочку.
– Потім зітхнула і сказала: Яка краса! Шкода, що в мене ніколи такої не буде! Я купив їй цю сумочку, хоча вона коштувала більше за мою зарплату. Провів її додому, а потім пішов додому пішки через все місто, бо в мене не лишилося грошей на таксі.
– Сину, а тобі не здається, що твоя дівчина просто маніпулює тобою?
– Ну що ти! Вона ніколи не просить щось купити чи подарувати їй. А якщо я щось купую, то соромиться приймати подарунки й завжди дякує.
– Добре, банківський рахунок я не хочу чіпати – він у мене терміновий. Де я візьму стільки грошей?
– Мамо, продай дачу. Ти ж давно там нічого не садиш, навіть квіти припинила розводити.
– Але ж я так люблю приїжджати туди, сидіти в альтанці та згадувати, як ми жили там із твоїм батьком.
– Ти буваєш на дачі чотири-п’ять разів за літо, а решту часу платиш Сергію Михайловичу, щоб він наглядав за будинком, прибирав сніг і косив траву, – продовжував переконувати матір Костянтин.
– Гаразд, я подумаю, синку…
– Любочко, я хочу з тобою порадитися. Ти все ж таки краще за мене знаєш сучасну молодь, – Ксенія Олександрівна говорила це своїй приятельці, розливаючи каву по маленьких кавових філіжанках. На столі вже стояла вазочка з цукерками та тарілка з купленими у кондитерській тістечками.
– Що в тебе сталося? Щось із Костею? Він же нещодавно одружився? – поцікавилася Любов Андріївна.
– Так, одружився. Пів року тому. І ситуація мене дуже непокоїть.
– Молоді сваряться?
– Ні, що ти. Все тихо, мирно. Дівчина ввічлива, привітна. Але ж вона нічого не робить! Уявляєш, перед самим весіллям звільнилася і вже пів року сидить удома, – почала розповідати Ксенія.
– А вона не в положенні? – Запитала подруга.
– Зважаючи на все, ні. Вона спить до десятої години, потім йде на кухню, снідає, чепуриться і йде години на три-чотири. Повертається, обідає і сидить у їхній із Костею кімнаті – дивиться серіали, або вирячиться в ноутбук, – сказала Ксенія.
– А по дому вона щось робить?
– Нічого! За пів року вона навіть кухля свого не помила. Жодного разу в крамницю не сходила. Якщо їй чогось хочеться – дзвонить Кості, а він по дорозі додому купує.
– А ти не намагалася якось із нею поговорити? – Запитала Люба.
– Я з Костею поговорила, а він пояснив це тим, що Каріна не вважає себе в праві робити щось на кухні, бо в будинку має бути одна господиня, тоді, мовляв, не буде конфліктів.
– Ксюша, у тебе є квартира, яку ти здаєш. Ти не пробувала запропонувати молодим пожити окремо?
– Пропонувала. Але вони сказали, що не хочуть позбавляти мене додаткового прибутку від здачі цієї квартири.
– Ми, мовляв, накопичимо на перший внесок і з’їдемо від тебе. А з чого вони накопичать, якщо Каріна не працює, а Костя витрачає всю зарплату на її хотілки?
– Ти хочеш сказати, що Костя не дає тобі грошей на продукти, оплату рахунків та інші господарські витрати? – Здивувалася Люба.
– Раніше давав, а тепер каже, що в нього немає грошей. Натомість у Каріни регулярно з’являються нові речі, і раз на тиждень вони обов’язково ходять кудись, як каже Каріна, відпочити, розвіятися.
– Не знаю, щоправда, від чого вона відпочиває. А кілька разів він просив гроші на ці розваги у мене, – пояснила Ксенія.
– То ти б не давала, сказала б, що в тебе немає, – порадила Люба.
– Любочко! Ти б бачила, які в нього були очі! Я злякалася, що, якщо не дам грошей, він зробить крок у вікно! Костя був просто у розпачі! – Поскаржилася Ксенія. – Що мені робити?
– Тобі треба позбутися цієї Каріни! Вона, як ліана-паразит, присмокталася до Кості й, доки не оббере вас до нитки, не відчепиться, – констатувала Люба.
– Але як це зробити? Я боюсь за Костю. Він не закоханий у неї, а одержимий нею.
– Треба щось робити, Ксюша. Чим швидше, то краще.
– Дівчата! Як я рада вас бачити! Зачекайте, я зараз зателефоную чоловікові. Каріна набрала номер:
– Котик, коханий, скинь мені, будь ласка, тисяч п’ять – я дівчаток зустріла, ми в кафе посидимо. Так, у нашому, на набережній. Їхатимеш із роботи, подзвони. Може, ми тут ще будемо. Цілую.
Каріна попросила офіціанта принести меню.
– О! Гроші прийшли. Сьогодні я пригощаю, – сказала вона подругам.
– Каріно, давай розповідай, як тобі заміжнє життя? Не шкодуєш, що звільнилася? Грошей вистачає?
– Ну, на весіллі ви були – самі бачили. Мальдіви – диво! А на тему грошей я зовсім не морочусь! Це проблеми чоловіка, де він гроші візьме, а жінка має право не працювати.
– Не може сам заробити, отже, нехай матір із батьком допомагають. Потрібно просто відразу дохідливо донести до чоловіка та його рідні, що ти королева, і що це не обговорюється.
– Ну, це ще треба зробити! – Заздрісно простягла одна з дівчат.
– Юлько! Все просто: треба тільки бути впевненою в тому, що це ти йому потрібна, а не він тобі. Ось і все. У нас, наприклад, все в будинку робить свекруха: і готує, і прибирає квартиру, і миє посуд.
– Я за цей час жодного разу в продуктову крамницю не зайшла. А все тому, що вселяла Кості, що я йому зробила ласку, коли погодилася вийти за нього заміж.
– А коли діти з’являться? Що ж тоді робити? – Запитала інша дівчина.
– Які діти? Я збираюся кілька років пожити для себе і ні в чому собі не відмовляти, – відповіла Каріна.
– Але ж колись Костя захоче дітей? – Запитала Юля.
– Дівчатка! Костя – це лише перша сходинка. Він водить мене в дорогі ресторани, ми їздимо на розкішні курорти.
– І, як тільки мій погляд зачепиться за щось варте, я зроблю крок вище. А вже обдаровувати Костю дітьми я точно не збираюся.
– Щаслива ти, Каріно! – Зітхнула Юля.
Каріна поблажливо посміхнулася і попросила офіціанта принести ще пляшку ігристого.
Дівич-вечір закінчився. Дівчата поспішили на автобус, а Каріна стояла біля кафе і чекала на чоловіка, який мав за нею заїхати. В цей момент у неї задзвонив телефон.
– Мамо? Ти чого дзвониш? Я тебе попереджала! Не треба мені дзвонити, коли треба буде, я сама наберу тобі. Приїхати?
– Не треба нікуди приїжджати. Я зайнята і скоро взагалі у відпустку поїду. Які огірки? Ти думаєш, тут огірків немає? Усе. На мене чекають. Бувай!
Вона уявила собі матір у запраній ситцевій сукні з кошиком огірків зі свого городу на порозі квартири Ксенії Олександрівни – колишньої балерини обласного театру. Це було б видовище!
Під’їхала машина. Костя вискочив, відчинив перед Каріною дверцята, почекав, поки дружина зручно розташується в автомобілі й знову сів за кермо.
– Дорогий! Як ти дивишся на те, щоб відзначити мій день народження в Ель Гуні? Це місце справді нагадує Венецію!
Костя подивився на дружину з таким обожнюванням, що було зрозуміло – якби вона захотіла на Марс, він купив би квитки в зореліт…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.
