На третьому курсі дочку ніби підмінили, приїхала у вихідні до нас в село і попросила продати дачу

Я не вступила свого часу до університету, а чоловік не довчився за станом здоров’я. Але і без вищої освіти наше життя склалося непогано.

Озираючись назад, я розумію, що навчання в інституті нікому з нас не завадило б. Вища освіта дає безліч переваг. Ми з Василем все життя жили в селі, тут і без навчання є чим зайнятися. Але коли в нас народилася дочка, ми домовилися, що постараємося їй дати все те, чого у нас самих не було, — майбутнє.

Ліля росла доброю дівчинкою, завжди намагалася нам допомагати у всьому і ніколи не жалілася. Настав час вступати до університету. До цього моменту ми з чоловіком накопичили трохи грошей, щоб у разі чого сплатити за навчання нашої улюбленої дочки. Ліля добре навчалася у школі, але прохідний бал на бюджет не набрала.

Ми знали, що дочка дуже хоче вчитися у престижному університеті, тож підтримали її. Ішов рік, другий, і Ліля почала змінюватись на очах. Весь цей час вона жила у гуртожитку у столиці, а додому іноді заїжджала у вихідні.

Нині вона на 3-му курсі, у неї ще все попереду. Але Ліля потоваришувала з багатими міськими дівчатками, яким батьки купують машини та дорогі брязкальця.

Цього разу донька приїхала із серйозною розмовою. Вона попросила, щоб ми купили їй квартиру у столиці, бо їй соромно жити у гуртожитку. Я тільки рота від подиву встигла відкрити. У нас і заощаджень ніяких не залишилося, все на навчання їй віддали.

Дочка знала, що ми так скажемо, і згадала, що у нас є дача, яка дісталася чоловікові від матері. Ліля попросила продати нерухомість та зробити їй дорогий подарунок.

Чоловік у мене суворий, він і слухати нічого не схотів. А я тільки думаю про те, куди поділася моя мила дитина і відколи Ліля вимагає, щоб батьки її утримували? До того ж вона погрожує, що піде з університету. Я не впізнаю своєї дочки. Мені здається, що це вплив її нових подруг.