«За чоловіком, як за кам’яною стіною» – цього точно не можна було сказати про мого обранця. З Сергієм ми одружилися через взаємне кохання, але уже з перших днів нашого сімейного життя в домі почалися сварки та колотнеча.
Дуже різними ми були, інші погляди на життя та майбутнє. Хоч мене й попереджали рідні про важкий характер чоловіка, я не послухала, тож тепер нема чого і жалітися.
Не можу сказати, що було тільки погане в нашій родині. Коли народився син Антон, я відчувала себе найщасливішою жінкою у світі й була вдячна за це Сергію. На жаль, пологи пройшли не вдало і лікарі повідомили, що більше дітей я не матиму.
Вихованням сина я займалася самостійно, не хотіла, щоб він виріс схожим на батька. Сергій пропадав на роботі, тож хлопчика практично не бачив.
Коли приходив додому, то до вечері любив потягнути стаканчик другий, а потім починати з’ясовувати стосунки. В такі моменти я відправляла Антона погратися на двір, а сама отримувала чергового стусана ні за що.
Не знаю, хто втрутився у мою долю, але через декілька місяців після останніх таких розбірок чоловіка не стало. Хоч так говорити не годиться, я зітхнула з полегшенням.
Нарешті у домі мир і спокій. Я навіть чути не хотіла про нового обранця. Сама виховаю сина і забезпечу йому майбутнє. Декілька років пішло на те, щоб виховати сина добрим, турботливим, уважним та чуйним. Я цілковито була задоволена результатом.
Хлопець виріс та почав зустрічатися з дівчатами. Стосунків у нього було небагато, але і в ті, що були я не лізла. Нехай сам приймає рішення й обирає свою обраницю. Звичайно було школа дивитися на те, як моя дитина робить черговий неправильний крок або обпікається, але життя не без того.
Настав час, коли Антон привів у дім Юлю і сказав, що має намір одружитися. Я не була проти, до того ж дівчина мені сподобалася. Вихована, чемна, скромна з гарною професією.
На весіллі, коли проходив обряд покривання нареченої, я сказала невістці, що їй невимовно пощастило. «Вважай, доню, що життя подарувало тобі виграшний білет». Мені було приємно спостерігати за молодими.
Вони з такою ніжністю дивилися один на одного, обіймалися, цілувалися і казали приємні слова. Саме тієї митті, ще на весіллі, я відчувала як у моєму серці зароджується заздрість до щастя моєї невістки. Вона має те, чого у мене ніколи не було.
Через півтора року після дня весілля, мої діти святкували хрещення свого первістка. Мене запросили на гостину. Святкування проходило у них вдома. Я прийшла раніше і мала можливість поспостерігати за молодими батьками.
Син буквально носив невістку на руках, дякував за дитину, бігав по дому, допомагаючи, Юлі накривати на стіл. Не втомлювався обіймати та цілувати її. І тут знову я відчула, як заздрощі починають гризти мене з середини.
Мій чоловік ніколи так себе не поводив. Я не знала, що таке допомога по господарству. Все робила сама. Чому життя таке несправедливе?
З однієї сторони, як матір, я була безмежно рада за власну дитину. Він знайшов своє щастя. А з іншої сторони, як жінка, я не припиняла заздрити своїй невістці. Чому їй пощастило в житті, а мені ні. Чим вона краща від мене?
