На жаль, але мій десятирічний шлюб закінчився розлученням. Чоловікові треба було думати про нашу сім’ю, а не дивитися на те, як живе його молодший брат.
Батьки Вадика живуть у передмісті. У них квартира, дача, невеликий бізнес, та точка громадського харчування.
Як тільки ми з чоловіком зійшлися, його батьки почали нас зазивати до себе: жити з ними, я мала піти працювати до свекрухи, крутити шаурму, чоловік мав прибитися до батька.
Але я не хотіла мати близьких контактів з батьками Вадима, вони м’яко стелять, та жорстко спати. Погодилися б ми, то привело б це до життя під їхньою п’ятою.
Ми з Вадимом одружилися, взяли іпотеку. Після появи доньки свекри знову активізувалися:
– Продавайте квартиру, купуйте поруч із нами, у нас тут садок дають із півтора року, робота у вас буде, хочемо бути ближче до онучки.
Чоловік спалахнув, а я ні. Ми довго розмовляли, кілька разів сварилися, але зрештою чоловік погодився нічого не міняти.
П’ять років тому, коли у нас із Вадимом з’явилася донька і свекри нічого не добилися, братові чоловіка було двадцять два роки, й в нього з’явилася дівчина.
Пандемію дівер та його дівчина прожили зі свекрами під одним дахом. Дівчина пішла працювати до свекрухи, дівер розвозив замовлення по їхньому населеному пункту. Бізнес свекра трохи здав, і так невеликі гроші зменшилися, але він виплив.
Після пандемії свекри допомогли молодшому сину та його дружині взяти іпотеку, дали гроші на перший внесок.
Дружина так і працювала у свекрухи, а дівер став працювати з батьком. Часто свекри вносили іпотечні платежі, часто просто підкидали їм гроші.
Рік тому у них з’явився хлопчик. Свекри божеволіли від щастя. Сім’я дівера переїхала до свекрів. Свекри оплачують іпотеку, повністю забезпечують онука, діверу машину купили.
Свекри, розмовляючи з Вадимом, ніколи не забувають наголошувати, що якби він слухав їхні поради, то й у нього все було б.
Я не сказала б, що ми з чоловіком жили погано, голодували, стояли на паперті. Як усі жили, іпотеку платили, доньку виховували.
Ми не могли купити машину, поки я була в декреті, а коли почала працювати, то шаленіли від цін і зрозуміли, що і тепер не можемо.
Чоловік, замість того, щоб намагатися шукати можливості, почав заздрити молодшому братові й злитися на батьків: брату все на блюдечку з блакитною облямівкою, а нам фіг.
У всіх є ціна. Дівер і його дружина не вибирали квартиру, не вибирали ім’я для сина, дівер не вибирав собі машину, вони не вирішують навіть дрібні питання, що готувати на вечерю. Усім керують свекри.
Все вирішують свекри. Взагалі, все. Навіть квартирантів, які живуть у квартирі дівера та його дружини, знайшли свекри, і саме свекрам дістаються гроші з оренди.
Так, плюси теж є – повне забезпечення, та можливість ні про що не думати, плисти за течією. Я б не змогла так жити. І чоловік не зміг би.
Я пам’ятаю його розповіді про проблеми та непорозуміння з батьками за часів, коли він жив із ними. Далеко ходити не треба. Ми зустрічалися, він їздив на побачення від них.
Йому казали, о котрій він має бути вдома. Якось ми з Вадимом розмовляли телефоном, він покликав мене зустрітися в суботу, я почула суперечку.
Мати Вадима, почувши його слова, почала наполягати на перенесенні побачення, бо в суботу батькові була потрібна допомога Вадима.
І наше життя, коли ми з Вадимом винайняли квартиру, свекри намагалися контролювати. Вони просили комплект ключів. Занадто часто проїжджали повз.
Привозили нам продукти, хоч ніхто не просив. У нас вдома вони почувалися господарями. Якось вони приїхали в суботу о десятій ранку, ми ще спали, вони нас розбудили. Так нам прочитали лекцію про те, коли ми повинні лягати спати.
Чоловік на той час мене підтримав, став тримати батьків трохи далі від нас. І ось через дванадцять років, два роки у стосунках і десять років шлюбу чоловік почав кусати лікті, дивлячись на життя брата.
Я змогла зрозуміти Вадима, змогла зрозуміти причину його заздрості та нерозуміння, але й бігти до свекрів, сподіваючись на якісь блага, я вважала дурницею. Це було для них зеленим сигналом на окупацію нашого життя.
– Та яка різниця, хто і як живе? – питала я в чоловіка. – Завжди будуть ті, хто живе краще за нас. Завжди! Треба про своє життя думати, треба щось робити, а не дивитись, і хотіти на чиєсь місце.
У результаті чоловік майже в ультимативній формі зажадав, щоб ми налагодили стосунки з його батьками, щоб і нам також була допомога.
Круто, звичайно, коли за тебе платять іпотеку, але не круто, коли тебе позбавляють права бути господаркою у власному будинку.
Я намагалася переконати чоловіка, але було пізно. Його поїздки до батьків, його намір звільнитися, та працювати з батьком, його вихваляння батьками…
Ми з Вадимом розлучилися. Доля квартири, за яку ще шість років платити іпотеку, поки невідома, ще нічого не вирішили, ділимо.
Батьки збираються брати для нього квартиру, ставки їх не бентежать.
Сподіваюся, Вадим буде щасливий під боком у мами та тата. Дочка сумує, тата їй не вистачає, але що вдієш, якщо Вадим перестав розуміти, заздрість і образа йому мізки набік звернули. Чи мала я піти на поводі у чоловіка, та підлаштовувати своє життя під когось, як ви вважаєте?
