“Пиши заяву за власним бажанням”.
Ось і сталося те, чого очікувала – мене попросили звільнитися.
Відмовилася. Начальник став погрожувати, що звільнить мене по статті. Ну нехай спробує! Я свої права знаю і добровільно звільнятися не хочу. Це точно не мої проблеми, що в країні така ситуація.
Ми сидимо без замовлень вже третій тиждень. Ясна річ, що грошей немає. Але це ж не моя вина! Я в Італію і Китай не їздила – саботажем не займалася. Виконувала свої обов’язки.
Начальник вирішив довести до банкрутства підприємство. Це простіше, ніж щотижня фіксувати збитки.
Майже всі написали заяви за власним бажанням. Написали бо сказало начальство. А я не збираюся – нехай скорочують або переводять на іншу роботу. У п’ятницю шеф на мене аж кричав. Нехай кричить – може полегшає.
Найпростіше було розлучитися з тими, хто отримував зарплату в конвертах. Їм сказали “До побачення, ви більше не потрібні”.
Звісно, трудова тут допомогти не зможе. Договору з роботодавцем немає. Який з нього попит ?!
Обіцяю, я виб’ю всі належні мені гроші з керівництва. Не намагайтеся бути хорошими для начальства. Вдома вас чекають діти і дружини. Що ви їм скажете, коли залишитеся без роботи і без грошей? “Я звільнився / лась, бо мене попросили?”
