Місяці три назад я познайомилася з хлопцем на сайті знайомств. Зайшла туди випадково, особливої мети пошуку другої половинки в мене не було. Ми з ним непогано поспілкувалися, зрештою вирішили поговорити телефоном і так сталося, що проговорили аж до самого ранку. На цьому все начебто закінчилося.
За тиждень я йому знову написала, чесно кажучи, навіть не знаю нащо. Він увечері передзвонив, і ми поговорили буквально хвилини зо три. І знову тиша на тиждень. Потім він сам набрав мене і з того все почалося.
Попередньо в перший день ми обмінялися фото, але оскільки я не маю жодного досвіду знайомства та близького спілкування через соціальні мережі, я спочатку сказала йому вигадане ім’я та вік і, зрозуміло, відправила не своє фото. Під кінець розмови на рахунок реального імені все ж таки зізналася, а згодом він і вік мій випитав. Але фото, моя реальна зовнішність, як і раніше, залишалася для нього загадкою.
Зараз дійшло до того, що протягом двох місяців ми розмовляємо щодня, кожну вільну хвилину присвячуємо один одному. Він мав складний розрив із дівчиною, з якою вони тривалий час жили разом. Так вийшло, що ми з різних міст, але він дуже хоче приїхати до мене, коли в нього буде відпустка. Каже, що любить мене. Просить надіслати ще фото, а я просто не можу це зробити зі зрозумілих причин, вигадуючи відмовки та різні малореальні причини.
Я відчуваю, що він мені далеко не байдужий, розумію, що брехати більше не можу, але й зізнатися не виходить. Боюся, що якщо зізнаюся, то втрачу його назавжди, його довіру. Чи все ж таки ні?
Що робити, я не знаю. Він любить зовсім іншу людину, з іншою зовнішністю, не мене. Він дорослий чоловік, не думаю, що він нормально відреагує, що я стільки часу водила його за ніс. Він колись казав, що його вже так обманювали, і він дуже переживав із цього приводу. Зводжу себе сумнівами, божеволію, боюся його образити й втратити.
Валентина та Микола прожили разом сорок років. Сусіди, друзі, діти - усі вважали їх зразковою…
У свої тридцять три роки Максим був цілком задоволений життям. Дохід у нього був пристойний:…
— Ну що, господарочко, все коробками милуєшся? Коли лад наводитимеш? А то скоро мохом усе…
— Ну хіба так чай заварюють? Це ж просто окріп із віником. Смаку ніякого, один…
Був спекотний липневий день. Люда, відпросившись раніше з роботи з нагоди свого дня народження, неспішно…
— Я тобі забороняю туди їхати! — голос Галини Михайлівни тремтів від ледь стримуваної люті,…