Ніколи не думала, що опинюся в такій ситуації. Найрідніша людина обдурила мене. Сестра оформила квартиру матері на себе. Обіцяла виплатити мені половину вартості житла, але останній рік годує сніданками. Невже доведеться позиватися до рідної сестри, щоб відновити справедливість?
Ми з моєю сестрою Аліною були дружні з дитинства. Вона на правах старшої вважала, що я маю прислухатися до неї. Вирішувала, що мені одягати, в які ігри ми гратимемо і яку казку на ніч нам прочитає мама. Чотири роки різниці між нами визначили модель її поведінки: вона ведучий, а я ведений.
Спочатку мені здавалося це логічним, а згодом я звикла до такого стану речей. Коли я вступила до університету, Аліна вирішила взяти наді мною шефство. Вчитися я вирішила саме там, де гризла граніт науки сестра. Вона допомагала мені з навчанням та хлопцями.
Заміж ми вийшли в один рік: спочатку сестра, а потім я. Зрозуміло, що вона на правах старшої почала повчати мене і тут: як готувати їсти, прибирати та догоджати коханому — для Аліни не було заборонених тем. Вона знала все, і радо ділилася цим зі мною.
Через два роки вона розлучилася, і переїхала жити до нашої мами. Тата в нас ніколи не було, точніше ми його не знали. Ось тоді й почався кошмар: сестра вважала, що мусить допомогти мені зберегти шлюб. Через те, що своєї сім’ї в неї не було, вона взялася за мою.
Аліна була найчастішим гостем у нашому будинку, а чоловіку це не завжди подобалося. Я хотіла припинити це, але не могла образити самотню жінку. Вона любила мене та племінника, допомагала з його вихованням. А потім у наші двері постукало горе.
Рік тому не стало нашої мами. Все сталося швидко. Ми не встигли зрозуміти, що незабаром залишимося самі, як вона покинула нас. Похованням займалася Аліна, бо я на той момент чекала на другу дитину, й вкотре дозволила сестрі звалити все на свої плечі.
Після сумного обряду ми зібралися, і вона запропонувала зайнятися питанням заповіту. Аліна оформила квартиру на себе, а мені обіцяла виплатити половину її вартості. Я погодилась. Час минав, у мене з’явився син, тому я була зайнята домашніми проблемами. Аліна зробила ремонт у квартирі, та привела туди чоловіка.
Вони не розписувалися, а просто жили в цивільному шлюбі. Я періодично натякала на борг, але вона завжди знаходила відмовки й обіцяла, що скоро поверне гроші. Але їй весь час щось заважало, то ремонт дорого вийшов, то на роботі затримують зарплату, то довелося купити чоботи, бо попередні порвалися. І так завжди.
Я вірила. Мені було незручно сваритися, адже ми рідні люди. Але в мене самої були проблеми з фінансами, все-таки двоє дітей вимагають чималих грошей. Чоловік сам забезпечував наше існування. Йому було нелегко.
Я чекала і вірила, але коли минув рік, у мене урвався терпець. Мені потрібні були гроші й терміново, тому я зважилася на серйозну розмову.
Весною мого старшого сина поклали до лікарні з підозрою на запалення легень. Потрібні були гроші. Я звернулася до сестри за допомогою, але вона сказала, що не має грошей.
Я вирішила поговорити з нею прямо. Я приїхала до квартири нашої матері, але не впізнала житло. Сестра повністю переробила приміщення на свій смак. Не біда, хай робить що хоче. Тільки це і моя квартира, бо грошей за половину я так і не здобула.
Я почала розмову, та попросила грошей у рахунок боргу. Мені потрібна була чимала сума. Аліна ввімкнула начальника і, як маленькій пояснювала мені, що я маю почекати ще. Ну, немає в неї зараз можливості допомогти мені!
Я повернулася додому втомлена, та спустошена. Чоловік побачив мій стан і почав допит. Мені було соромно розповідати йому, що мене обдурила найрідніша людина. Все дитинство вона зневажала мною, була диктатором. Я й сама винна, що дозволяла так поводитися з собою.
Але тут річ не в нас. Її племінник у лікарні, це йому потрібне лікування. Невже вона, як тітка, не усвідомлює цього, чи просто не хоче? Чоловік запропонував мені звернутися до адвоката, і я його послухала.
Розмова з адвокатом повернула мене на грішну землю. Його слова пролунали наче вирок — подавати до суду. Якщо сестра не поверне гроші за половину квартири, то треба позиватися. Був ще варіант, запросити її до нього, та поговорити всім разом. А потім узяти письмову розписку. Але мені так соромно пропонувати таке. Я обіцяла подумати, й покинула кабінет. Підкажіть, як я маю вчинити? На що відважитися?!
