Нам із чоловіком вже за 40. Жили у двокімнатній квартирі. Одного дня ми вирішили купити ще одну. Як каже чоловік: “Гроші знецінюються, а нерухомість є нерухомість”

Нам із чоловіком вже за 40. Жили у двокімнатній квартирі. Одного дня ми вирішили купити ще одну. Як каже чоловік: “Гроші знецінюються, а нерухомість є нерухомість”.

Я з ним у цьому питанні була цілком згодна. І на старість знадобиться, і гроші вкладемо.

Незабаром варіант знайшовся хороший: однокімнатна квартира, тихий дворик, розташування хороше. І недорого, бо терміново продавали. Я у квартирі була лише коли дивилися її.

– Навіть немає потреби робити ремонт, чисто і красиво, – зраділи ми, – Давай переїдемо сюди, а свою двокімнатну здамо.

Саме співробітник у чоловіка на роботі шукав квартиру для своїх батьків. Так ми й зробили.

Чоловік займався переїздом, встановленням меблів та іншим. Із сусідами познайомився. Все складалося дуже добре. Але в будь-якій бочці меду має знайтися своя ложка дьогтю.

Такою ложкою для нас стала сусідка згори. Чим ми їй не сподобалися, зрозуміти не можу. Дітей у нас немає, собак та кішок теж. Посиденьки з піснями та танцями не влаштовуємо. Живемо тихо, працюємо, нікому не заважаємо.

Ця сусідка — дама цікава. Років під 60, але молодиться активно: спідниці вище колін, чоботи високі, яскрава помада. Самотня, як сказали інші сусіди, є син, вже дорослий, окремо живе.

Почалося все з того, що знадобилося нам дзвінок встановити. Чомусь у квартирі не було його зовсім. А дзвінок нам потрібний не звуковий, а світловий, коли лампочка блимає при натисканні на кнопку.

Річ у тім, що у мене слуховий апарат, і часто вдома я без нього: сплю, забуваю одягнути, то батарейка сіла, наприклад.

Купили все необхідне, чоловік увечері о 18:00 (у цей же час ще можна шуміти) просвердлив дірочку. Ну скільки часу займе цей процес? 5-10 хвилин, від сили.

У самій квартирі ми нічого не свердлили, тому що провід акуратно під стелею протягли та й все. Ніхто із сусідів не виходив і зауваження не робив.

Вранці чоловік пішов працювати, я залишилася вдома. Бачу лампочка блимає — дзвіночок наш запрацював! Відчиняю двері, а там поліціянт.

-Зачекайте, будь ласка, – кажу, – я зараз апарат слуховий одягну.

Вийшла, він представився:

– Я Ваш дільничний. На вас скарга надійшла, громадяночко, галасуйте. Не діло це!

– Коли? — я здивувалась.

— Вчора ввечері шуміли. І документи, будь ласка, покажіть!

Винесла документи. З ними все гаразд: я — законна власниця, жодного криміналу.
Пояснила поліціянту, що саме за “шум” ми влаштували. Говорю, що навіть дзвінок не шумить у нас. Дільничний зацікавився як так? Показала, розповіла.

– Кому ми в чай ​​плюнули, що аж скаргу на нас написали? — спитала я.

Відповів, а я здивувалася, але з’ясовувати стосунки із сусідкою ні я, ні чоловік не стали. Минуло тижнів зо два.

Дзвінок. Відчиняю – знайомі всі обличчя! Пан дільничний! Скучили напевно. На годиннику – 10 ранку.

– А на Вас знову скарга, від сусідки зверху, галасуєте, та так сильно, що у неї зі стелі тинькування сиплеться.

Тут я починаю просто дико сміятися.

– Ми з Вами на якому поверсі стоїмо? — питаю, трохи засміявшись.

– На першому, – каже дільничний збентежено.

— А сусідка, на якому живе? На другому? Ну і як ми повинні стрибати на першому поверсі, щоб у неї зі стелі щось сипалося?

Дивиться на мене з нерозумінням, а потім до нього доходить абсурдність претензій сусідки.

І в цей час на сходах почався шум: кілька робітників виносять сміття, дошки, лінолеум старий, плитку. Виявилось, що на третьому поверсі почали робити ремонт. А скаргу на нас написали.

Дільничний перепросив. А я йому запропонувала із сусідкою цією провести бесіду, бо ще одна необґрунтована скарга на нас і я почну скарги писати у відповідь.
Начебто заспокоїлась. Минуло кілька місяців. Позавчора дзвінок. Відкриваю – ця жінка стоїть.

– Ваші таргани, мене вже остаточно дістали!- різко заявляє вона.

– А як ви здогадалися що наші? Вони Вам, мабуть, і паспорт із пропискою показали? І на запитання звідки вони саме відповіли?

Розумію, що прозвучало зі знущанням, ну, а як ще на це марення реагувати? А сусідка прямо завелася, почала кричати:

– Ви сміття взагалі не виносите, так що таргани тільки у вас можуть бути! Я все бачу, хто квартиру утримує в чистоті, а хто й не знає, що сміття треба викидати, щоб щурів та тарганів не розводити!

-Добре, нема питання. З завтрашнього дня мій чоловік заходитиме до Вас о 5 годині 30 хвилині ранку. Чому? А він на роботу в цей час виходить, сміттєві баки по дорозі, ось він пакет зі сміттям і несе. А тепер буде до Вас забігати, показувати, щоб Ви бачили, що ми утримуємо квартиру так, як належить. Ви о котрій прокидаєтеся? О 7-й? Проблема, ну що робити, доведеться Вас будити трохи раніше.- відповідаю цій дивній жінці.

Подивилась на мене та пішла із психом до себе на поверх, дверима грюкнула. Я розумію, що з головою у дамочки явно не все гаразд.
Але й ми не зобов’язані виносити сміття, щоб сусіди це бачили. Нудно їй, син та інші родичі напевно частого спілкування з таким екземпляром уникають.

Але нам що робити? Швидше за все, претензії ще будуть. Такі ж надумані та абсурдні, але як поводитися з такими? Поділіться досвідом?