Нам усі рідні зараз наполягають, що бабусю треба забрати до себе, стара все зовсім, а живе одна. Потрібно обов’язково її перевезти ближче до себе!
Ближче до себе – це у свою квартиру. Тобто у квартиру батьків, бо я зараз живу у квартирі чоловіка, сюди я точно бабусю не потягну.
Але ми вже мали один неприємний досвід. П’ять років тому ми вже забирали бабусю ближче до себе, вона сама тоді попросилася, пожалівшись, що здоров’я почало підводити.
Ми всі були морально готові, що таке рано чи пізно мало статися. Почали оперативно готувати все для переїзду бабусі.
Я тоді ще жила разом з батьками, але в них двокімнатна, тому перед переїздом бабусі мені довелося терміново шукати інше житло.
Батьки у моїй колишній кімнаті зробили косметичний ремонт, перестановку, щоб бабусі було зручніше, потім тато поїхав забирати бабусю.
Ми думали, що вона тільки свої речі візьме, але куди там. Вона вимагала перевозити й меблі, тому що вона до них звикла і без меблів їхати відмовлялася.
Це була ціла проблема, коли перевозили весь бабусин “скарб”. Вона не хотіла залишати нічого, хоча квартиру ніхто не збирався продавати. Але бабусі треба було забрати все й одразу.
Гаразд, меблі з кімнати, яку бабусі підготували, я забрала собі на орендовану квартиру. Але ось як батьки вміщали весь бабусин “скарб”, я уявляю важко.
Але це ще не було найбільшою проблемою. Бабуся переїхала, два тижні пожила спокійно, а потім їй стало нудно. Всі її подруги залишилися в іншому місті, а тут бабуся не мала бажання заводити знайомства, вона казала, що занадто стара вже для цього.
І тоді бабуся почала доводити сім’ю вічними причіпками, постійно шукала чи створювала приводи для сварок, починала симулювати хвороби.
Якщо їй щось не подобалося, йшло не так, як вона задумала, бабуся починала плакати та вимагати негайного повернення до її квартири, бо вона тут нікому не потрібна і всім заважає.
Доводилося всією сім’єю її заспокоювати, переконувати, що нікому вона не заважає, все добре, не треба так себе зводити. Але це допомагало до наступного разу.
Вона своїми причіпками дістала всіх. З мамою лаялася, бо почала наводити в хаті свої порядки, а мама, як господиня, цього не схвалила.
Діставалося й татові – мовляв, він завжди невдоволений ходить, мабуть, теща в будинку йому заважає. А з чого батькові ходити задоволеним, якщо вдома постійно напружена ситуація.
Я також потрапляла під роздачу. Чого це я рідко приїжджаю? Мабуть, бабусю бачити не хочу, зовсім зарозумілася, а вона ж мене няньчила.
Хоча я приїжджала раз на тиждень до батьків. Просто моя квартира далеко від них знаходиться, я спеціально шукала ближче до роботи. Щодня в гості не наїздишся.
– Ні, нікому я тут не потрібна, – зітхала бабуся.
Кілька разів бабуся демонстративно збирала валізку і вдавала, що їде, але так, щоб її у дверях таки встигали зупинити.
– Навіщо ви мене перевозили? Краще б я вдома залишилася, там хоч комусь я потрібна, – голосила бабуся. А нам треба було її вмовляти, що вона собі все навигадувала.
Потім у них із мамою таки трапився серйозний скандал, бабуся сама зібрала свої речі та бадьоро поїхала назад у свою квартиру, а тато потім перевозив назад її речі, меблі та інші дрібниці.
Лише за пів року бабуся змінила гнів на милість і вирішила знову спілкуватися з нашою родиною. Начебто відносини налагодилися. Майже п’ять років жили спокійно, доки бабуся не почала скаржитися родичам, що їй вже тяжко жити, потрібна допомога.
Найцікавіше, що нам вона такого поки що не говорила. Мабуть, хоче, щоб ми самі підняли цю тему. Але батьки не поспішають.
Мама нещодавно була у бабусі, оцінила її стан, подивилася, як ідуть справи, і дійшла висновку, що бабуся поки й сама чудово справляється, а що про переїзд заговорила, так нудно, мабуть, стало, ось і вирішила повторити велике переселення народів.
А от родичі не вгамовуються і вважають, що це ми бідненьку стареньку залишили на напризволяще.
