Напевно, ніхто мене тут не зрозуміє, але я дуже закохалася у хлопця з яким ми разом танцювали вальс. Нічого про нього не знаю, але коли бачу затамовую подих. Можливо це якась “дитяча” закоханність?

Напевно, ніхто мене тут не зрозуміє, але якщо є люди, з якими відбувається подібне – напишіть, будь ласка. Дуже важко думати, що я така одна.

Є хлопець, Максим. Він старший за мене на пару років, ми вчимося в одному інституті, і він, можна сказати, місцева знаменитість. Грає в Лізі Сміху, співає, танцює, голова студ.ради. Вчителі йому ставлять оцінки, навіть якщо він на пари не ходить – репутація робить свою справу. І гарний, звичайно, яких ще пошукати.

Так ось, я особливо на нього раніше уваги не звертала – тільки мигцем. Але ось в кінці 2016 року в ВНЗ влаштовували бал, і заздалегідь збирали групу танцюристів, щоб репетирувати “відкривачку” – перший танець, який відкриє програму. Танець був вальс. Я вальс танцювала не дуже добре, але потрібні були всі, хто хоч якось вміє, і з нами там хореограф займався.

Моїм партнером був одногрупник, танцював він краще за мене, так що я поступово теж почала підлаштовуватися. Максим теж брав участь в номері, з дівчинкою в парі. Оскільки була зима, репетирували вечорами, до самої ночі, то часто люди пропускали репетиції: або хворіли, або просто далеко було їхати й холодно. І в один день мій партнер не прийшов, так само як і партнерка Максима.

Нас поставили в пару. Скажу відразу – танцював він дуже добре, а ще від нього пахло просто нереально. Репетиція тривала дві години, і ми намагалися з усіх сил.

Коли щось не виходило – реготали. У нього було класне тіло, я відчувала його м’язи під кофтою, він так делікатно тримав мене за талію і стискав руку. Загалом, я не знаю, як так вийшло, але та репетиція виявилася фатальною. Разом ми більше не танцювали, але я цією людиною захворіла.

Минуло більше як рік. Понад рік я розумію, що зійшла з розуму. Його запах переслідує мене, я дивлюся на нього і подих затамовую. Ми не спілкуємося, тільки вітаємося, коли бачимо одне одного в ВНЗ.

Я стежу за його соціальними мережами, як тільки бачу його з новою дівчиною – ревную так, що можу проплакати цілий день. Я знаю, що у нього немає постійних відносин, подруга каже, що я могла б написати йому і зав’язати розмову, але навіщо? Я бачу, які дівчата йому подобаються і бачу себе в дзеркалі. Я інша зовсім: непоказна, нудна. Не така доглянута, як він звик. Небагата.

Іноді я придумую собі наше з ним спільне життя. Як ми зустрічалися б, ходили на побачення або жили в одній квартирі. Ці фантазії виходять такими реалістичними, що мені все рідше хочеться повертатися в реальність.