Мої думки не мають нічого спільного з навколишньою мене дійсністю. Це було давно. Я був молодим. У мене була молода дружина. Була осінь. З армії повертався мій двоюрідний брат.
Це завжди був веселий і товариський хлопець, душа компанії. І я і моя дружина з нетерпінням чекали його повернення. Ось нарешті він подзвонив і повідомив, що вже приїхав і завтра чекає нас в гості.
На завтра прямо з ранку дружина почала збиратися. Вона довго милася у ванній, потім фарбувалася і нескінченно дзижчала феном, створюючи на голові якусь немислиму зачіску.
Нарешті вона заявила, що готова їхати, тільки з умовою, що до брата ми поїдемо на таксі. У ті часи я заробляв не дуже багато і її пропозиція мені не сподобалася. Тому я сказав щось на кшталт – подумаєш, принцеса, і на тролейбусі прекрасно доїдеш.
Загалом слово за слово, ми посварилися і я поїхав до брата один. Настрій був бридкий.
Повернувся я, затаївши образу, і два тижні не розмовляв з дружиною. Це були жахливі два тижні.
В думках я вже дійшов до розлучення. Але тут підійшов день народження дружини. Я вирішив, що якщо ми у сварці, то це ще не привід, щоб залишати дружину без подарунка. Я купив їй квіти й подарунок, все це залишив на кухні й пішов на роботу.
Коли я повернувся, дружина вся в сльозах кинулася мені на шию. Тут нарешті ми заговорили й з’ясувалася проста річ. Виявляється, моя дружина хотіла їхати на таксі, тому, що на вулиці була сира погода і її неймовірно гарна зачіска могла від цього зіпсуватися. А вона дуже скучила за моїм братом і неодмінно хотіла бути на зустрічі красивою.
Ось так, через дурниці, через те, що ми просто не змогли пояснити одне одному наше бажання, мало не закінчилося наше сімейне життя.
Не крутіть свої думки. Запитайте, і ви дізнаєтеся справжню причину.
