Чоловік забіг у квартиру сильно збуджений, й обійняв дружину, що вийшла з кухні:
– Белла, Серебрякови запрошують нас на свою цю… як її. Загалом на десять років спільного життя.
– Та ти що? – захоплено вигукнула дружина.
– У свій новий котедж, заразом новосілля справити хочуть.
Денис та Белла працювали на одному великому підприємстві. Денис обіймав досить високу посаду, а Євген Серебряков обіймав посаду на одну сходинку вище.
– А хто там ще буде? – Почала розпитувати Белла.
– Шеф, обидва заступники. З начальників відділів тільки мене та Сергія запросили. Усі будуть із дружинами.
– Коли?
– Завтра о третій. Белла, – чоловік загадково посміхнувся, – з ночівлею.
– Так, – почала викладати дружина свій план підготовки. – Восьма година, сьогодні нічого вже не встигнемо зробити. Якщо тільки нігті.
– Завтра вранці відправляємо дітей твоїй мамі. Потім їдемо за подарунком. Весілля називається рожевим, купимо, щось рожевеньке. Потім, я в перукарню.
– Белла, Женька сказав, що краще у спортивних костюмах.
– Денисе, не кажи нісенітниці! Сама розберуся, як нам вдягатися. Ти головне свою маму попередь, що ми завтра дітей до неї привеземо.
– Давай спочатку повечеряємо! – Охолодив Денис запал своєї дружини.
– Вітю, Гено, – гукнула вона синам. – Вечеряти!
– Мамо, а куди ми завтра підемо? – Запитав старший син.
– Ви до бабусі.
– А ви?
– У нас справи. Швидко за стіл!
Старшому синові Віктору, було дев’ять. Молодшому, Гені – шість. Бабуся жила сама, і сплавляти їй онуків на вихідні було звичайною справою. Вважалося, що для бабусі це відпочинок після трудового тижня.
Після вечері Денис сів на диван та набрав номер телефону матері:
– Мамо, привіт! Як самопочуття? – Вимовив стандартні фрази.
– Добре!
– Мамо, ми завтра до тебе вранці з онуками приїдемо.
– Чекаю, – у голосі матері виразно чулася радість.
Ганна Антонівна цього суботнього ранку встала раніше. Треба і себе до ладу привести й стіл до свята накрити.
Метушню перервала музика на її мобільному телефоні. Дзвонив старший син, який жив у іншому місті:
– Доброго дня, мамо!
– Привіт, Єгоре!
– З днем народження тебе, рідна!
– Дякую, синочку! – І з деяким сумом у голосі додала. – Востаннє своє п’ятдесятиріччя відзначаю. Наступного року шістдесят виповниться.
– Мамо, наступного року намагатимуся приїхати.
– Завжди на тебе чекаю!
– Мамо, з ким відзначатимеш?
– Зараз Денис із сім’єю приїде. Ось готуюся, – у голосі матері відчувалася радість.
– Гаразд, мамо! Довго розмовляти не можу. Ще раз вітаю тебе з днем народження!
– Обережніше там, синку!
Вимкнула телефон і продовжила підготовку, але тут пролунав дзвінок домофона. Кинулася до передпокою:
– Хто?
– Бабуся, це ми, – пролунав голос молодшого онука.
– Заходьте, заходьте!
Відчинила двері. Зиркнувши в дзеркало, пригладила волосся.
З галасом забігли онуки, зайшли молодший син із невісткою.
– Ой, як ви рано, а я ще й приготувати нічого не встигла! – ніби вибачаючись, вимовила Ганна Антонівна.
– Мамо, нічого не треба, – винувато посміхнувся син. – Ми поспішаємо. Заберемо їх завтра. Гаразд?
І не вислухавши відповіді, обидва зникли за дверима.
Добру хвилину Ганна Антонівна дивилася на зачинені двері, поки її за руку не смикнув молодший онук.
– Бабусю, чим у тебе так смачно на кухні пахне?
– Ой, ходімо подивимося! Тільки спочатку руки помийте.
Вона годувала онуків, а в голову лізли нерадісні думки:
– Це що виходить, і Денис, і Белла забула, що в мене сьогодні день народження? Може, поспішали куди? Ну, просто привітати могли б. Адже вчора…
– Тож Денис і вчора тільки сказав, що онуків приведуть. Це я уявила, що прийдуть мене вітати. Доведеться з онуками день народження справляти.
…Коли тобі вже тридцять, а до сорока ще довго, то хочеться відпочити від повсякденних турбот, від дітей. Такий чудовий день та вечір, та й половина ночі.
Спали з дружиною на підлозі на матраці у порожній кімнаті. Вже під ранок наснилася Денису мама, яка дивилася на нього чомусь з докором.
І раптом його очі чомусь самі собою розплющилися:
– Що, що, що трапилося? – билося в голові. – Чому мені наснилася мама, така сумна? І вчора, коли ми привезли до неї онуків, спочатку була радісна, а потім спохмурніла. Чому?
І раптом, наче блискавка пронизала мозок, мимоволі вирвався крик:
– А-а-а!
– Денисе, що з тобою? – Запитала, прокинувшись, дружина.
– Белла, що ми наробили?
– Що сталося?
– У мами вчора був день народження, а ми навіть не згадали.
Дружина дивилася на скам’янілого чоловік, розуміючи, що в цьому є і її вина. Начебто, завжди пам’ятала…
– Денисе, що робити?
– Збирайся, поїхали!
– Денисе, ви куди зібралися так рано? – Запитав господар.
– Женя, вибач! Ми їдемо. У моєї мами день народження.
– Гаразд! – і раптом згадав. – Давай я вам троянд наріжу. Бачите, у нас їх скільки?
Друг швидко зробив гарний букет.
– Дякую, Женю! Ми побігли!
Вони зайшли в крамницю, купили найсмачніший торт, просто на більше грошей не залишилося.
Якомога урочистіше увійшли до квартири:
– Мамо, з днем народження! – сказав син, якомога радісніше, підносячи квіти.
– Мамо, – сказала невістка. – Ти вибач нам за вчорашнє! Такий метушливий тиждень був. А вчора начальник Дениса запросив нас на новосілля.
Вони стояли перед нею, немов нашкодивші діти. Хіба серце матері не здригнеться?
– Прощаю, прощаю! – обійняла невістку, у якої на очах уже блищали сльозинки. – Проходьте! На кухню. Діти ще сплять.
– Тату, мамо, ви вже прийшли? – З кімнати вийшли сини.
– У мене сьогодні день народження, – сказала бабуся. – Зараз питимемо чай…
– Із найсмачнішим тортом, – додала мама.
Повернувшись додому, Белла взяла фломастер, підійшла до холодильника, де на магнітиках висів барвистий календар. Відзначила дні народження всіх своїх найближчих родичів.
Вона була впевнена, що тепер уже й без календаря ніколи не забуде, але вирішила, що на початку кожного року робитиме ці позначки на календарі. Нехай це буде нагадуванням того, що, насамперед, треба думати про батьків, а вже потім за все інше…
