Мені виповнилося 24 роки, коли я свідомо прийшла до думки, що хочу завести дитину. З чоловіком жили в шлюбі вже рік, він теж був не проти. Як безліч молодих дівчат, я була впевнена, що діти виходять у всіх і з першого разу.
Почали активно намагатися, але нічого не відбувалося. Поступово почали закрадатися думки про те, що щось не так, що нічого не вийде. Сама почала зациклюватися на темі дітей.
Цілодобово сиділа на форумах для жінок, що планують вагітність. Чоловіка почало нервувати моє божевілля, почалися скандали й образи.
Відносини стали погіршуватися. Нескінченні походи в лікарню, довгі черги й величезні списки ліків. Час минав, а моє диво до мене не приходило.
На одному з сайтів я вичитала про Святу Матрону. Покровський монастир з її мощами славиться на все СНД. У святої благають про зцілення недуг, сімейних негараздів і проблем, пов’язаних із зачаттям.
На той час моє бажання мати дітей, перетворилася на своєрідну форму нав’язливої ідеї. Чоловік від мене почав по-справжньому шарахатися. Але, на мій подив погодився поїхати в храм.
Ми відстояли службу і вистояли величезну чергу до мощів Святої.
У молитві попросила подарувати мені дитинку. Після цього, мені якось і полегшало. З чоловіком ми серйозно поговорили і вирішили відпустити ситуацію. Нехай все йде своєю чергою.
Як не дивно, мені вдалося, відсторонитися від цієї нав’язливої думки. Я не бігала в аптеку за десятками тестів на вагітність і не сиділа на сайтах для жінок, що планують вагітність.
Просто жила в надії, що диво станеться. Відносини стали набагато краще, знову повернулася ніжність і увага.
Настала Пасха і ми знову пішли в храм на службу. Я поставила свічки й знову попросила про диво. На наступний день тест показав дві смужки. Через 9 місяців моє чудо лежало в ліжечку і дивилося на мене такими чистими очима.
Не можна все запланувати, прорахувати, передбачити. Бог, дає нам те, що ми просимо, не тоді, коли ми цього хочемо, а тоді, коли ми до цього готові.
