Наталя вийшла із лікарні. Мама лежала там уже тиждень, але покращення не наставало. Прогноз лікарів був невтішний.
Наталка повільно йшла додому. На лавці сиділа літня пара. Наталя відразу подумала про маму. Сльози самі потекли, – вона йшла та плакала.
– Дівчино, у вас проблеми? Допомога потрібна?
– За дівчину дякую.
– Наталко, яка зустріч! У тебе щось трапилося?
– Єгор? Лаптєв? Не чекала! Сталося. Мама у лікарні, все погано. А ти якими долями?
– У мене теж сумна історія, – батька поховав. Сьогодні було сорок днів. Треба б квартиру привести до божого вигляду, але все руки не доходять. Приїхав на два дні.
– А ти начебто теж виїжджала?
– Довелося повернутись. Мама хворіє. Я вже два роки тут із нею. Навіть розлучилася через це. Не зовсім через це, але це також вплинуло. Діти поки що навчаються, залишилися з батьком.
– Там у нас все складно. Скрізь складно. Прямо чорна смуга. Я й на нормальну роботу влаштуватись не можу, мама дуже важка стала.
– Та й доглядальниць у нашому містечку не знайдеш. Кого радили – мама проти. Чужої людини в будинок вона не хоче. Та й я не довіряю.
– Це правильно. У мене теж ситуація була безвихідною. Батько на доглядальницю скаржився, а я все на старість його списував. Платив добре, а вона…
– Не буду говорити. Добре, що ще не лупцювала батька. Заміж за нього зібралася, але не встигла навіть заяву подати.
– Потім мені істерику влаштувала, про кохання говорила, про компенсацію і навіть моральну шкоду, що свій час витрачала на старого.
– Батькові було майже вісімдесят, а їй п’ятдесят. На п’ять років старше за нас. Батько мені їхати відмовився, от і довелося наймати її.
– А раптом він одружився б і квартиру вона собі забрала.
– Ні. Батько вже давно недієздатний був у цьому сенсі. Ти ж знаєш, що я правовик. Якщо буде потрібна допомога – звертайся. Ходімо в кафе посидимо, батька мого згадаємо.
– Ходімо. Додому не хочеться повертатися.
Вони сиділи за столом і розмовляли. Однокласники. Колись Єгор був закоханий у Наташу. Та й Наташа була не проти закрутити з ним роман, але після випускного всі роз’їхалися і в кожного життя пішло по-своєму.
…Наталя після інституту вийшла заміж. Батьки чоловіка допомогли синові з бізнесом, вона просто працювала бухгалтером. Син та дочка з’явилися, будинок збудували.
Бізнес чоловіка розвивався. Потім не стало батька, а мати переїхала до них. Наталю рятувала лише робота та діти. Свекруха захотіла, щоб у будинку була прислуга.
Будинок великий, а Наталя не погоджувалась кидати роботу. Свекруха і так вважала її зобов’язаною їм, а значить, і прибирання, і всі справи повинні бути на ній.
Того разу за неї заступився чоловік, він і порадив найняти хатню робітницю. Його мати погодилася і сама зайнялася пошуками. Тетяна їй подобалася набагато більше невістки.
Звичайно молода, зате господарська і слухняна. А Тетяна намагалася надто добре, тож була спіймана з господарем будинку в ліжку. А впіймала їх не Наталя, а її сімнадцятирічна дочка.
Наталя прийшла і почула суперечку бабусі та онуки. Бабуся веліла все приховати, а внучка мовчати не збиралася. З розмови Наталя зрозуміла, про що мова.
Свекруха почала виправдовуватися сама, та вигороджувати сина. Донька кричала, що бабуся все це й підлаштувала. Чоловік Наталії в цей час просто зник у кімнаті. Наталя підвелася.
– Як ти все це поясниш?
У відповідь було мовчання. Наталка почала збирати речі. Їй щойно повідомили, що мати потрапила до лікарні. А тут ще й це.
– Ти куди? А як же діти?
– Діти? А ти пам’ятаєш, скільки їм років? Синові – двадцять, доньці за місяць – вісімнадцять. Я їду і подам на розлучення.
– А як же… ми житимемо далі?
– Що ти маєш на увазі? Разом ми не житимемо.
– Я тобі будинок не віддам. Я його будував на прибутки від бізнесу. Твого тут нічого нема.
– Ти впевнений?
– Домовмося одразу.
– Ось як ти заговорив! Тепер хатня робітниця буде тут господинею. Мамі дякую скажи. Ділитимемо спільно нажите майно! Будівництво було у шлюбі, я теж працювала. Бізнес твій мені не потрібний.
Хата залишилася чоловікові, але йому довелося виплатити компенсацію. Діти були незадоволені рішенням матері. Син був повністю на боці батька, а дочка вже шкодувала, що не послухала бабусю.
Виходило, що винна у всьому Наталя. Вона сперечатися не стала. Настане час, коли діти самі зрозуміють. Сумувати за втратою сім’ї було ніколи, треба було доглядати матір, чим і зайнялася Наталя.
Минуло два роки, матері погіршало, рахунок йшов навіть не на місяці, не на тижні, а практично на години.
– Сумні історії нас привели до зустрічі. Мінус на мінус дає плюс. Ось моя візитівка, у будь-який час дня та ночі.
– Навіщо ж уночі. Це якось не зручно, у тебе ж сім’я.
– Сім’я. Моя сім’я мешкає окремо. У мене лише кіт, якого я вже давно забрав від батька. Виявилося, що у доглядальниці ще й алергія на шерсть була. Я вільний. Абсолютно вільний.
Вони замовкли, але тишу перервав дзвінок. Наталі повідомили, що матері не стало.
– Я зараз зроблю дзвінок і повернусь.
Наталя сиділа, обхопивши голову руками. Звичайно, вона чекала, але все одно це було несподівано.
– Я залишусь і допоможу тобі.
– Дякую, але в тебе напевно свої справи.
– Я все вирішив. Тим більше, я все це нещодавно проходив, тобі буде простіше, якщо хтось буде поруч.
Похорон пройшов. Єгор та Наталя почали спілкуватися. Єгор часто став приїжджати в місто, де виріс. Наталя чекала на його приїзд.
Через рік він зробив їй пропозицію і вони одружилися. Квартири їхніх батьків вони продали. Єгор давно збирався купити будинок. Квартира в нього була, але про будинок мріяв зі шкільних років.
У пошуках будинку Наталя натрапила на оголошення колишнього чоловіка. Цікаво, чому він продавав будинок?
Пропозиція була приваблива, ціна відповідна, але Наталя цей варіант не розглядала. Не хотілося ворушити минуле та зустрічатися з колишнім. Діти про продаж будинку нічого не говорили, та й спілкувалися вони дуже мало.
Будинок знайшли, купили та переїхали. Наталя стала працювати з дому. Весілля дітей їх знову об’єднали. Одружився син Наталі, потім заміж вийшла дочка.
Дочка Єгора вже була одружена. Діти приїжджали зі своїми дітьми. Про батька вони воліли мовчати, але одного разу розповіли.
Колишній чоловік Наталі посварився з матір’ю через обслугу, а після розлучення скотився до пляшки. Бізнес продав, ну а потім настала черга і будинку. Мати повернулася до своєї квартири.
Мінус на мінус дає плюс. Навіть дуже чорна смуга закінчується і за нею світить сонце…
Ось така сумна, але життєва історія. Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.
