Одна жінка дуже сумувала за сином. Ні, син був живий здоровий, все у нього було добре.
Він просто багато працював, у нього була молода дружина та й нудно з мамою розмовляти. Є дружина, є друзі, є колеги…
Син любив маму, але часу їй не було подзвонити. Буває таке нічого страшного. І мати теж не нав’язувалась – навіщо лізти, якщо у дитини все добре?
Але вона сумувала і сумувала. Працювала медсестрою, допомагала лікувати дітлахів. Дуже любила дітей.
Увечері приходила додому та іноді розглядала фотографії сина Ігорка. Розмовляла з ним тихенько, – така материнська чудасія.
Молилася за нього. І перечитувала повідомлення від сина, – їх небагато було. З Восьмим березня привітання та з днем народження. І картинки до Нового року і до Різдва – у старенькому телефоні.
“Дорога матуся, бажаю щастя та здоров’я, довгих років життя!”, – ось такі повідомлення.
І одного разу ця мама таки зателефонувала синові. Просила вибачення, що турбує. І попросила його заїхати за подарунком – вона йому купила подарунок.
Син говорив; мовляв, навіщо, мамо? У мене є все! Я й так збирався до тебе заїхати, але часу нема. Добре, я заїду, звичайно, але не за подарунком, просто побачити тебе!
То був добрий, по суті, син. Він заїхав за три дні ввечері на хвилинку. І навіть привіз торт. Проходити не став, простягнув торт мамі: “це тобі!”.
Мати теж дала синові подарунок. І він навіть ахнув! Це був дуже дорогий айфон майже останньої моделі, він коштував купу грошей, дуже багато! Це мати накопичувала рік.
Адже вона працювала і ще підробляла. Собі нічого не купувала, економила на всьому, і ось купила сину подарунок. І простягла елегантну коробочку з айфоном.
І радісно так усміхнулася, – вона дуже зраділа, що Ігорьок зайшов нарешті. Обійняла його, поцілувала та простягла подарунок. А потім сказала тихо у відповідь на голосні та здивовані слова сина:
“Це для тебе, Ігорьку. Я, знаєш, трохи захворіла і скоро мене покладуть до лікарні. Ти мені іноді дзвони, добре? А не зможеш зателефонувати, – напиши. А не зможеш написати – надійшли картинку, гаразд? ти візьмеш телефон, – і про мене згадаєш. І цього буде достатньо. Я просто знатиму, що ти про мене згадуєш!”
За тиждень мами не стало, так уже вийшло. А у сина залишився цей дорогий телефон майже останньої моделі, і він плаче, коли бере його в руки.
Щоразу плаче. Бо рідко дзвонив. Рідко писав. І все думав, що ще є багато часу для того, щоб побути разом.
Що завжди можна набрати “мама” і почути рідний тихий голос. Просто треба “мама” знайти в контактах – і мама відповість! Ще багато часу для розмов та для повідомлень.
Не так його багато. І якщо людина не дзвонить, не лізе, не пише, нічим не обтяжує, а ми забуваємо їй зателефонувати чи зайти, – це не означає, що людина завжди буде на зв’язку.
Завжди у мережі. Настане день, коли нам можуть сказати: “абонент не може прийняти ваш двінок”. Навіть якщо у нас найдорожчий і найсучасніший телефон…
Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?
Важкий блокнот для звітів лежав просто під величезною чорною лапою. Тайсон, розтягнувшись на моєму невисокому…
Марина вже майже закрила додаток банку, коли вирішила перевести на накопичувальний рахунок ще дві з…
На кухні аж задзвеніли тарілки — Денис з розмаху грюкнув долонею по столу, підсуваючи до…
Єлизаветі Петрівні було сімдесят три. Вона жила сама у маленькій квартирі на третьому поверсі старого…
Нарешті все пройшло. Усі жалобні заходи позаду. Можна повертатись додому. Олег поїхав ще п'ять днів…
– Знову? Кирило, тобі не здається, що ці перекази вже стали закономірністю? - Скривилася Олена,…