– Мамочко, будь ласка, не віддавай мене їм, – плакала на весь голос п’ятирічна Настя, чіпляючись за мамину руку.
Але Олеся, стиснувши зуби, затьмареним поглядом з ненавистю дивилася на дочку. Вона відчепила її руку і з усієї сили штовхнула до батька.
Не втримавши рівноваги, Настя впала, але одразу схопилася і підбігла до матері. Схопившись за поділ її сукні, Настя плакала.
– Мамочко, будь ласка, не віддавай мене, – охриплим від ридання голосом просила Настя.
– Ненавиджу тебе! І твого батька ненавиджу! – крикнула Олеся дочці в обличчя, намагаючись відчепити її від себе.
– Забирай свого виродка! – крикнула Олеся Вадиму. – А то, я дивлюся, ти добре влаштувався! Ти будеш життя своє влаштовувати, а я повинна з дитиною няньчитися?
– Набридло! Все, годі! Сам виховуй! Тепер моя черга на своє задоволення пожити!
Вадим із дружиною Ніною, яка була при надії, розгублено стояли на порозі свого будинку. Олеся грубо схопила дочку за руку і підштовхнувши до Вадима. Вадим встиг підхопити Настю і притиснувши до себе, докірливо глянув на Олесю.
Вадим з Олесею розійшлися ще два роки тому. Олеся сама пішла від нього з донькою, коли він забороняв їй зустрічатися з подругами.
Тому що після кожних зустрічей із подружками Олеся приходила додому в неосудному стані, та влаштовувала скандали. З ними їй було весело, а вдома на неї чекали справи та обов’язки.
Вадим довго сумував за нею та донькою. Він кілька місяців просив її повернутися, але Олеся так і залишилася жити зі своєю мамою.
Усі ці два роки Вадим справно платив аліменти, тільки бачитись із донькою став рідко. Він би й радий бачитися з нею частіше, але Олеся та її мама так налаштували маленьку Настю проти батька, що вона тікала чи ховалася, коли він приходив.
– Ось бачиш, навіть дочка тебе бачити не хоче, – вимовляла йому колишня теща. – Нема чого тобі ходити й засмучувати Настю.
Вадим зрозумів, що завдяки матері та бабусі у Насті вже склалося негативне ставлення до нього. Залишалося тільки сподіватися, що Настя сама все зрозуміє, коли виросте.
І ось тепер, коли він знову одружився і життя його налагодилося, заявилася хмільна Олеся і жбурнула йому доньку, як непотрібну річ.
Вадим притиснув до себе Настю, що плакала, і поцілував її в верхівку. А Олеся, навіть не озирнувшись, пішла не твердою ходою.
Коли Олеся дізналася, що Вадим знову одружився, її така агресивність взяла, що вона вирішила таким способом зіпсувати йому сімейне щастя.
Та й важко їй стало виховувати доньку, як матері не стало. Материнської турботи Настя практично не бачила, її вихованням займалася бабуся.
А коли бабусі не стало, Настя намагалася тягтися до матері, тільки матері вона була тягарем. Так і жила Настя, надана сама собі з щасливими рідкісними днями, коли мама була добра.
Дивлячись услід матері, Настя вже не намагалася бігти за нею, вона просто судомно схлипувала в обіймах батька і розуміла одне, – що її покинули.
Маленьке серце дитини зазнавало великого горя. Так у неї почалося нове життя з “татом – негідником, та тираном”.
Вадим із Ніною намагалися зробити все, щоб Настя не почувала себе непотрібною. Навіть після появи сина вони Настю не обділяли увагою. Потихеньку, побачивши інше життя та інше ставлення, Настя почала відтавати.
Ніна дбала про неї, як про рідну дочку – заплітала кіски, вчила її читати, рахувати, робила з нею уроки й вони разом ліпили пиріжки, вареники та булочки химерної форми.
Насті дуже подобалося проводити час із Ніною, та й батько виявився не таким, яким його описували мама та бабуся.
А ще вона була рада, що у неї є братик, з яким можна грати. Тільки думки про рідну матір завдавали їй душевного болю – вона ніяк не могла забути, як вона жбурнула її в ноги батька.
Перший раз Олеся відвідала доньку за три місяці, коли не отримала аліменти. Як завжди, під мухою, вона влаштувала скандал, вимагала гроші та всіх ображала.
Радість зустрічі з мамою у Насті швидко змінилася розчаруванням. Шість років Олеся приходила до дочки десь раз на пів року і завжди не твереза.
Вона не так спілкувалася з Настею, як влаштовувала скандали. Востаннє вона прийшла після Нового року, влаштувала скандал, звинуватила дочку у зраді, бо Настя просила більше не приходити у такому вигляді, і пішла. Більше вона не приходила.
Настя виросла, стала професійним кондитером. Вона брала участь у конкурсах, отримувала призи та дипломи за свою роботу.
Батько, Ніна та молодший брат Саша пишалися її успіхами та раділи разом із нею. І коли Настя посіла перше місце у конкурсі молодих кондитерів, вона сказала:
– Я вдячна своїм вчителям, які навчили створювати такі шедеври. Я вдячна батькам за їхню турботу, любов та підтримку.
– Особливо вдячна мамі за те, що ще в дитинстві прищепила любов до кондитерського мистецтва.
На нагородженні були присутні батько, Ніна та брат. Після слів про маму Вадим із Ніною подумали, що вона говорить про свою рідну матір. Але, звернувшись до Ніни, Настя сказала:
– Дякую тобі, мамо!
Це був перший раз, коли Настя назвала Ніну мамою. На очах Ніни виступили сльози й вона тільки прошепотіла:
– Я люблю тебе, дочко. Я пишаюся тобою.
І Ніна не лукавила, вона справді любила Настю, як рідну дочку. Та й Настя платила їй взаємністю.
А Олеся… вона й не знала про успіхи доньки. Вона жила у своєму хмільному світі, де не було для неї місця…
Ставте вподобайки. Пишіть коментарі, що ви думаєте з цього приводу?
