– Настя, я не розумію, чому твій чоловік так до мене ставиться? Що я йому поганого зробила? – Незворушно обурювалася теща

Настя та Єгор купили дачу. Звичайна начебто подія. Але дивлячись для кого. Вони йшли до цього майже п’ять років. І ось мрія збулася.

Усього шість соток у старому дачному селищі. Маленький будиночок: кухня та дві кімнати. Натомість чудова веранда. А в саду – альтанка.

Будинок, звичайно, потребував невеликого ремонту, але можна було не особливо поспішати й все зробити своїми руками.

Найголовнішим при виборі дачі було те, що зовсім поряд протікала річка – невелика, один берег її був пологий, а той, що навпроти, – високий, поцяткований гніздами ластівок.

– Уявляєш, яке там клювання вранці, коли сонце тільки встає! – Замріяно простяг Єгор і тут же сказав, – треба човен купувати!

Настя не була фанатом риболовлі, їй більше сподобався їхній берег – піщаний, де-не-де порослий кущами, в тіні яких можна сховатися від жаркого липневого сонця.

Загалом кожен отримав те, про що мріяв. Їхні сини, чотирьох і шести років, були раді всьому: і річці, і лісу, в якому, за словами батьків, ростуть ягоди та гриби, і гойдалкам біля будинку.

Родичі Насті та Єгора теж оцінили покупку.

– Ну, тепер буде де влітку відпочити, – заявила Ніна Григорівна – мама Насті. – Приїжджатимемо до вас у вихідні та під час відпустки. А через два роки, коли я вийду на пенсію, житиму тут усе літо.

Ці слова Ніни Григорівни дуже здивували її дочку, і Єгора. Річ у тім, що вона не любила свого зятя. І не приховувала цього.

Чомусь жінка вирішила, що рядовий інженер, який працює на заводі, не пара її доньці.

– У тебе вища освіта, ти виросла у пристойній родині, навіщо тобі цей Єгор? Не поспішай, знайдеш собі когось краще, – казала вона Насті перед весіллям.

– Мамо, у Єгора теж вища освіта, а головне – ми любимо одне одного. Не розумію, чому ти так ставишся до нього. Адже ти теж не з графського роду, проста приймальниця в хімчистці. Звідки такий снобізм?

Зять спочатку намагався налагодити стосунки з тещею, але потім кинув це безперспективне заняття. При цьому з батьком Насті він спілкувався нормально – у них були спільні інтереси.

Настя та Єгор були одружені вже понад сім років, мали двох дітей, а Ніна Григорівна все ніяк не могла заспокоїтися. При кожній нагоді вона намагалася якось зачепити зятя.

Не втрималася і цього разу.

– Настюша, все добре на вашій дачі, але одне погано: кімнат у будинку лише дві. Невже не можна було купити більш просторий будинок?

– Хоча, про що це я кажу: твій Єгор більше, ніж до двох, рахувати не вміє – у квартирі дві кімнати, на дачі – дві, – буркнула вона.

Єгор був людиною вихованою, тому не став хамити у відповідь, але коли теща пішла, попросив дружину:

– Сподіваюся, ти знайдеш слова, щоб пояснити Ніні Григорівні, що її на нашій дачі не чекають. Якщо не зрозуміє слів, я просто зачиню двері перед носом, і нехай потім не ображається.

Мати Єгора на дачу сина та невістки не претендувала – у неї була своя. Катерина Романівна вже була на пенсії, тому, як тільки танув сніг та встановлювалася тепла погода, вона виїжджала на дачу та майже безвилазно жила там до кінця вересня.

Але тут було інше лихо: Катерина Романівна була обурена, коли дізналася, що син та невістка не збираються посадити на кожному квадратному сантиметрі дачної ділянки картоплю, огірки, кабачки та інші корисні культури.

– Єгоре, що за панство? Земля має працювати! Якщо ви такі ледарі, то давайте ми з батьком приїдемо і посадимо все самі. Розсади у мене завжди багато, навіть сусідам роздаю, вам тільки полоти та поливати залишиться.

Тут уже стала дибки Настя:

– Я зроблю невелику грядку для зелені. І все. У нас на ділянці є одна яблуня та шість ягідних кущів. Цього нам на варення та компоти для дітей вистачить. Тож поясни своїй мамі, що ми тут ніякої плантації влаштовувати не збираємося.

Але найбільше їх здивувала Ліза – сестра Єгора:

– У нас влітку дитячий садок на місяць зачиняють. Я не працюю, тому інший садок на цей час нам не запропонували.

– Ти ж, Насте, все одно зі своїми хлопцями під час відпустки на дачі житимеш. Давай я вам Дашку на ці два тижні привезу, а ми з Льошею днів на десять у Туреччину зганяємо.

Ось тут Настя та Єгор зрозуміли, що у рідні чудова фантазія та маса ідей з приводу того, як використовувати і їхню дачу, і їх самих.

– Насте, я думаю, що треба донести нашу позицію до родичів у простій та доступній формі, – сказав Єгор.

А тут і привід підвернувся – день народження тестя.

Наприкінці вечора, коли вже було розрізано торт, розмова знову зайшла про їхню дачу.

Єгор вважав, що настав час висловитися безперечно.

– Дорогі родичі, щоб потім не було жодних непорозумінь, хочу вам повідомити, що ми купили дачу для сімейного відпочинку. Під сім’єю я маю на увазі нас із Настею та наших дітей.

– Що там садити, кого і коли запрошувати, – все це ми вирішуватимемо разом із Настею. Тож вислухайте мене уважно.

– Перше: мамо, не треба приїжджати до нас на ділянку зі своєю розсадою. Якщо тобі мало тієї землі, що у вас з батьком є, то поряд з вами продається ще одна ділянка – купіть її та саджайте, що хочете.

– У нас ростиме лише те, що посадимо ми самі. Сподіваюся, я зрозуміло висловився.

– Друге: Ніно Григорівно, як ви нещодавно вірно помітили, у нас у дачному будинку тільки дві кімнати: одна – для нас з Настею, друга – для дітей.

– Якщо ви хочете провести літо на природі – зніміть собі дачу. Зараз дуже багато оголошень. Купуючи будинок, ми розраховували лише на свою родину.

– І третє: Лізо, не нахабній. І навіть планів таких не будуй.

Першою на його «спіч» відреагувала теща:

– Цікаво, Єгоре, ти тут про сім’ю говорив. А хіба ми не ваша сім’я?

– Ви – наші родичі, – відповів він.

– І чому ти не хочеш бачити когось із родичів, наприклад, мене, на вашій дачі? – поцікавилася Ніна Григорівна.

– Присутність людей, які не є членами сім’ї, порушує приватність. А що стосується особисто вас, то все просто: адже ви не утримаєтеся від своїх зауважень.

– Це може призвести до сварки між мною та Настею. Навіщо це нам? А щодо пропозиції Лізи, то я взагалі не розумію, як їй це на думку прийшло!

– Знаєш, братику, я теж хочу відпочити, – заявила Ліза. – Хоч би десять днів.

– Ти не працюєш. Дитина п’ять днів на тиждень у дитячому садку. Від чого ти втомилася? Якщо на море хочеться, летіть всією родиною, – відповів Єгор.

– Іноді можна родичам і допомогти, – заперечила Ліза.

– Я з тобою згодна, – заговорила Настя. – Пам’ятаєш, коли я Микиту народ жувала, треба було з кимось залишити Даню? Ти відмовилася, сказала, що не впораєшся з двома. Я попросила маму.

– Вона також відмовилася – планувала піти на день народження до приятельки. А Катерина Романівна заявила, що має багато роботи на дачі й що їй ніколи.

– Єгор тоді взяв тиждень власним коштом. А коли ми переїжджали у двокімнатну квартиру, твій чоловік, Ліза, відмовився допомогти нам зібрати меблі.

– Єгор тоді покликав своїх друзів – вони і завантажили, і розвантажили, і зібрали все одним днем. Про яку допомогу йдеться?

– То що – ви тепер до себе на дачу нікого не пустите? – Запитала Ніна Григорівна.

– Чому не пустимо? Ми якраз плануємо відзначити день народження Микити на дачі. Усіх вас запросимо. На свято, а не на все літо, – сказав Єгор. – Столи накриємо на веранді, шашлик посмажимо. Милості просимо!

Розходилися всі не дуже задоволені. А Ніна Григорівна наступного дня зателефонувала дочці:

– Настя, я не розумію, чому твій чоловік так до мене ставиться? Що я йому поганого зробила?

Чи й справді не розуміє, чи вдає? Як ви вважаєте?

Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки!