– На що ти так довго дивишся? – Максим смішно поворухнув бровами. – Забула, як наша ванна виглядає? Агов! – Чоловік клацнув у неї перед носом пальцями.
Анастасія навіть не обернулася. Її погляд був прикутий до вузької скляної полиці над раковиною, де у звичному ряді стояли її засоби догляду. Ось тільки цей ряд зовсім не виглядав звичним.
– Ти чіпав мої креми?
– Що чіпав?
– Мої креми, – Анастасія нарешті подивилася на чоловіка. – Я абсолютно впевнена, що їх розставляла інакше. Сироватка стояла ліворуч, потім зволожувальний, потім крем для повік. Нині все навпаки.
Максим засміявся і похитав головою, вже відступаючи в коридор.
– Настю, ти з глузду з’їжджаєш! Тобі треба менше працювати та більше спати! Серйозно.
Кроки чоловіка затихли у глибині квартири, але Анастасія не рушила з місця. Простягла руку і торкнулася маленької скляної баночки нічного крему, наче та могла щось пояснити.
Порядок було порушено. Анастасія знала власні звички, точно пам’ятала, як розставляла баночки після вечірнього догляду. Сироватка завжди стояла зліва, бо вранці Анастасія тяглася до неї першою. Завжди.
Ця думка не давала спокою цілий вечір. Анастасія намагалася відмахнутися, переконати себе, що Максим має рацію, що втома грає злі жарти з розумом. Але потім вона увійшла до вітальні.
Декоративна подушка в кутку дивана одразу впала в очі. Анастасія купила її два місяці тому – імпульсивна покупка. Але подушка була неймовірною.
З вишитим візерунком з листя на одному боці та простим льоном на іншій. Подушка завжди лежала листям назовні, тому що однотонна сторона виглядала незакінченою. Тепер на кімнату дивився саме льон.
Анастасія взяла подушку та повільно перевернула.
На кухні посуд у сушарці розповідав ту саму дивну історію. Анастасія завжди складала тарілки від більшої до меншої, миски праворуч, чашки зліва. Зараз усе було перевернуто, наче хтось розвантажував посудомийку, не знаючи її системи.
Черевики біля вхідних дверей. Її чобітки стояли на протилежному боці від того місця, куди Анастасія завжди їх ставила.
Настя опустилася на підлокітник дивана, притиснувши долоні до скронь. Їй не здавалося. Вона знала себе, знала свої звички та особливості. П’ятнадцять років життя в одній квартирі надрукували ці ритуали глибоко під кірку мозку.
Максим нічого не чіпав – у це Анастасія вірила. Чоловік ледь помічав існування декоративних подушок, не говорячи вже про те, якою стороною вони лежать. Залишалося єдине пояснення.
У свекрухи був ключ…
Настя просила Максима не давати Валентині Сергіївні запасний комплект, бо знала чим це закінчиться.
Але Максим любив матір, довіряв їй беззастережно. Звичайно, він дав би їй ключі, зручно забувши повідомити про це дружину.
Від думки, що хтось входить до її будинку, поки вона на роботі, торкається її речей, переставляє все без дозволу, по шкірі пробіг неприємний холодок.
Потрібні докази. А перед цим доведеться підготуватись.
…Вранці, коли Максим поїхав в офіс, Анастасія дістала маленьку камеру спостереження, замовлену онлайн кілька днів тому.
Пристрій був досить компактним, щоб сховати його на полиці біля входу під кутом, що захоплює вхідні двері та більшу частину вузького коридору.
Настя встановила камеру за низкою фоторамок, підлаштовуючи кут, поки програма на телефоні не показала чіткого вигляду передпокою.
Двічі перевірила, виходячи та заходячи, спостерігаючи, як сама з’являється на маленькому екрані у відмінному дозволі.
Потім поїхала на роботу і почала чекати…
Робочий тиждень поглинув Анастасію цілком. Квартальні звіти вимагали уваги, аудитори наскочили без попередження, листи множилися швидше, ніж Анастасія встигала їх розгрібати. До п’ятничного вечора захована камера вилетіла з голови, похована під таблицями та дедлайнами.
Суботній ранок все змінив…
Анастасія потяглася за кремом для рук на полиці у ванній і намацала порожнечу. Маленький тюбик з рожевою етикеткою, що стояв на тому самому місці три роки, безвісти зник. Максим ніколи його не чіпав, стверджував, що запах надто жіночий на його смак.
– Зараз подивимося, – пробурмотіла Анастасія, беручи телефон із тумбочки. – Зберу докази, мило поговорю з Валентиною Сергіївною про кордони, а потім Максим почує все, що я думаю про передачу ключів за моєю спиною.
Настя влаштувалася біля ліжка, підклавши подушки під спину, і відчинила хмарне сховище. Камера справно записувала весь тиждень.
Вона обрала запис за понеділок і почала перегортати тимчасову шкалу, спостерігаючи, як порожній коридор миготить у прискореному режимі. На позначці чотирнадцять сорок сім на кадрі з’явився рух.
Палець Анастасії завмер над екраном. Вона натиснула на паузу, відмотала на кілька секунд назад і ввімкнула відтворення на нормальній швидкості.
…Вхідні двері відчинилися. Увійшов Максим, та не один. Слідом йшла молода темноволоса жінка в рожевій сукні.
Максим обернувся у вузькому коридорі, і жінка піднялася навшпиньки, потягнувшись до нього. Їхні губи з’єднались прямо під немиготливим об’єктивом камери, а руки Максима звично лягли на талію незнайомки.
Настя дивилася, як вони зникають у глибині квартири у напрямку спальні, яку вона ділила з чоловіком.
Вона тяжко проковтнула. Думати, про те, чим вони займалися на той момент, було бридко.
Анастасія перегорнула вівторок, середу, четвер. Та сама жінка з’являлася тричі на тиждень, завжди в денний час, коли Настя сиділа на нарадах, або горбилася над комп’ютером в офісі.
Тричі! Поки Анастасія переживала через переставлені креми та підозрювала свекруху в дрібних вторгненнях, її чоловік приводив іншу жінку в їхній будинок та в їхнє ліжко.
Анастасія зберегла кожен ролик в окрему папку, та заблокувала телефон. Сон не прийшов тієї ночі, але ранок настав все одно,- сірий і байдужий.
Максим з’явився на кухні о пів на восьму, налив собі каву, поцілував Анастасію в щоку.
– Ти втомлена якась. Погано спала?
– Не могла заснути.
– Не перенапружуйся сьогодні, – Максим узяв портфель. – Я, може, затримаюся, не чекай мене на вечерю.
Вхідні двері зачинилися за ним, а вона дорахувала до шістдесяти, перш ніж потягнутися за власним пальтом. Робота не чекатиме, як і докази, що пропалювали дірку в сховищі.
…Офіс гудів понеділковою рутиною. Анастасія відсиділа дві наради, не почувши жодного слова. Її телефон був захований під стосом звітів. Без двох хвилин на дванадцяту вона відчинила програму камери, щоб перевірити пряму трансляцію.
Вхідні двері на екрані відчинилися. Увійшов Максим, а потім темноволоса жінка. Вони цілувалися в коридорі, не поспішаючи, звично, ніби це робили сотні разів.
Настя схопила сумку та вибігла з кабінету. Ліфт їхав цілу вічність. Машини ледве повзли. Анастасія кинула машину в недозволеному місці та злетіла на шостий поверх сходами, бо чекати ліфт було вище за її сили.
Ключ повернувся, і двері відчинилися. Максим схопився з ліжка, прикриваючись простирадлом. Жінка скрикнула і пірнула за нього.
– Настю, почекай, я можу пояснити…
– Поясниш? Що саме? – Вона зробила крок у спальню. – Чому ти тягаєш її сюди тричі на тиждень? Чому ти дозволив мені думати, що я божеволію через переставлені креми, поки ти валявся в нашому ліжку з іншою?
– Все не так, як ти думаєш…
– У мене все записано, Максиме, – Настя підійняла телефон, на екрані застиг кадр їхнього поцілунку в коридорі. – Тож, будь ласка, продовжуй. Розкажи мені ще, як я все не правильно зрозуміла.
Обличчя Максима побіліло. Жінка за його спиною схопила свою сукню, кинуту на підлогу, і спробувала влізти в неї, не виходячи з укриття.
– Забирайтеся, – тихо сказала Анастасія. – Негайно!
– Насте, нам треба поговорити, обговорити…
– Я сказала – геть! – Анастасія схопила швабру і відтіснила його до дверей. – Забирай свою подружку і провалюй, доки я не відправила ці відео твоїй матері, твоєму начальнику та всім у твоєму дорогоцінному списку контактів.
Дівчина кинулася до виходу першою, притискаючи сукню до грудей і вибігаючи босоніж у під’їзд. Максим вискочив за нею секундою пізніше, все ще замотаний в простирадло, залишивши свою гідність десь між подушками.
Настя щосили грюкнула дверима, зганяючи на ній свою злість. Серце билося об ребра, але під болем ворушилося щось ще. Задоволення, мабуть. Максим розтоптав її серце.
А вона хоч і дріб’язково, але помстилася. Вигнала його з дому без одягу. Розтоптала його гідність.
А документи на розлучення зачекають до понеділка. Нічого страшного…
А як би ви вчинили в цій ситуації? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки!
