fbpx

Насварила мене матінка за те, що старша дочка бігала по церкві. Їй тоді рік був – пішки взагалі не ходила. З тих пір одна боялася ходити, хоча дуже хотілося

Сталося це три роки тому. До церкви ходжу дуже рідко. Хоч мені там і подобається, але все то колись, то забуду.

З появою дітей взагалі раз на рік з’являюся. Особливо після того, як мене насварила матінка за те, що старша дочка бігала по церкві. Їй тоді рік був – пішки взагалі не ходила.

Подруга – хрещена доньки – вмовила сходити на святкову службу. Засмутило мене дуже, що насварили. Сказала – без чоловіка або мами не піду.

Моральна підтримка і впоратися з невгамовною дитиною легше.
Минуло кілька місяців. І знову подруга, але вже інша, кличе до храму на причастя. Знову свято було – Покров. Гаразд, думаю, приїду до самого причастя, прічащу дочку і поїду.

Настав цей день. Мама з чоловіком поїхати не змогли, звичайно. Сіли ми в машину, проїхала пів дороги, коли дзвонить подруга, каже, що вони захворіли. Не повертатися ж, раз налаштувалися, тим більше там ще знайома мала прийти.

Під’їжджаємо – машин повно. У самій церкві народу тьма, не проштовхнутися. Знайому побачила, легше не стало. Дочка через три хвилини попросилася на вихід.

Потім почала ревіти. Вийшли з нею на ганок, вона бігає по сходах вгору-вниз, а я думаю – відразу їхати чи ще постояти. Тут на ганок виходить молодий чоловік. Одягнений і виглядає як ті, хто милостиню біля церкви просять.

За віком років 17 б дала. Зовсім молодий. Запитав про дочку: «Що на місці не стоїть взагалі?» Так, кажу, додому, напевно, поїду. Вона навіть заходити туди не хоче, яке там причастя. «Так ви почекайте, кілька хвилин залишилося, зараз подивлюся, може вже почалося».

Він збігав до церкви. І насправді до хреста вишикувалася черга. «Ходімо».
Я і не знала, що з маленькими дітьми без черги. Минулого разу з подругою-хресної, пройшли в самому кінці. А тут цей хлопець відсунув бабусь і пропустив нас. Вони навіть не бурчали.

Дочка почала підвивати. Поки пройшли кілька малюків перед нами, вона вже була в істериці. Вино все-таки випила. Відійшли ми від хреста, навіть просфору взяти забули. Вона кричить, я не знаю, що далі то.

З’явився знову цей хлопець зі склянкою води і просфорою. Дав доньці відкусити і запити. Вона перестала кричати на весь храм.

Трохи поплакала і заспокоїлася. Подякувала я хлопцю, і вийшли ми з церкви з донькою. Я під враженням, що все-таки пройшла через це. Дуже гарне почуття залишилося, що Бог послав помічника. Точно б ми поїхали.

Зараз доньці 4,5. Любить церкву, особливо ставити свічки. Ходимо і раніше рідко. Молодшу збираємося охрестити навесні.

Related Post

Незважаючи на допомогу психолога, не можу знайти чоловіка. Чому?Незважаючи на допомогу психолога, не можу знайти чоловіка. Чому?

Три роки тому я вперше прийшла на консультацію до психолога. Звернулася з проблемою, яку до цього змогла частково пропрацювати сама. Зараз я легко розбираюся в багатьох життєвих ситуаціях. До психолога